Архів
П’ятниця,
26 квітня 2019 року

№ 33 (19680)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша поштаВербиченька

Наша пошта

Добірку підготувала
Валентина ЮРЧИШИНА.

Версія для друку          До списку статтей
  • Відгук на публікацію

Злочин проти природи

Іван ТИТАРЕНКО.

НАВЕСНІ господарі розводять вогнища, щоби спалити сухе листя, траву чи сміття. Через таких паліїв вогнем знищуються не тільки сухі рослини та їх рештки, а й насіння, паростки дерев і корені майбутньої рослинності. Тож дякую за підняту на сторінках газети у статті М. Юрчишина «Сучасне варварство» («СВ» за 09.04 ц. р.) актуальну на сьогодні тему. Справді від такого сучасного людського варварства земля на кілька років зменшує приріст свіжої зелені. До того ж спалювання трави жодним чином не сприяє підвищенню родючості ґрунтів, бо висока температура при горінні знищує ґрунтоутворюючі мікроорганізми, що є у верхньому шарі ґрунту, також нищаться гнізда птахів, різні види тварин, плазунів тощо. За нормальних умов, коли листя перегниває, необхідні для розвитку рослин речовини повертаються у ґрунт. Натомість щорічне спалювання листя призводить до його все більшого збідніння.

Крім того, при згорянні рослинних решток у повітря вивільняються пил, окиси азоту, чадний газ, важкі метали і ряд канцерогенних сполук, які викликають захворювання дихальних шляхів, знижують імунітет людини, посилюють негативний перебіг хронічних захворювань.

Найкращим стосовно довкілля шляхом утилізації опалого листя є компостування. До того ж застосовувати компост як добриво можна вже через рік після закладки. Його корисні властивості зберігатимуться ще чотири роки. Його можна використати для прикореневої підкормки дерев і кущів. Люди, замисліться, яку шкоду ми наносимо довкіллю, спалюючи рослинні рештки, змушуючи тим самим себе та оточуючих, своїх дітей та онуків дихати отрутою.

Версія для друку          До списку статтей

Озовіться, однокласники

МИ, випускники 1960 року, вдячні рідній Новоорлицькій середній школі за те, що вона навчила нас боротися за своє щастя, бути гідними людьми, любити свій рідний край, віддано працювати задля блага Вітчизни, сумлінно виховувати молоде покоління. Майже всі мої однокласники дотрималися настанов учителів, знайшли своє місце в житті. Вони стали сумлінними працівниками, окремі продовжили навчання й зайняли керівні посади.

Наша школа була єдиною середньою для учнів шести навколишніх сіл: Новий і Старий Орлик, Крамареве, Олянівка, П’ятирічка та Кабакові хутори. 1963-го, після заповнення Дніпродзержинського водосховища, всі згадані села були перенесені на нові місця. Багато мешканців, зокрема й наших однокласників, перебралися на постійне проживання в інші області, їхні сліди загубилися, тому даних про них мало, а хотілося б більше знати про всіх ровесників, спілкування з якими випало на тяжкі післявоєнні, але дуже щасливі роки дитинства та юності.

Віктор МІРОШНИЧЕНКО.

Кобеляцький район

Полтавської області.

 

Спливло 70 років відтоді, як ми вилетіли з гнізда Каришківської неповної середньої школи. Вітер розніс нас по всьому світові. На жаль, багато вже пішло у засвіти. А всім, хто топче ряст (Надія Таран, Надія Гуменюк, Марфа Тичук, Петро Дончевський, Веніамін Дерев’янко, Олена Заставна, Марія Пісецька, Палажка Чайнюк, Марія Гринчак, Ніна Гуменюк, Петро Кушнір, Іван Кукурудза та Василь Брова, з яким ми були найменші в класі), хочу сказати: «Друзі, живіть іще довго-довго. Може, ми з вами таки дочекаємось добра в Україні і ще зустрінемось».

Олексій БАЛЕГА.

Барський район

Вінницької області.

 

 

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове