|
|
|||||||
|
||||||||
|
||||||||
| ||||||||
Весела світлицяГосподар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО. |
Версія для друку До списку статтей
Втішив Павло СТОРОЖЕНКО. м. Полтава. Марченко був темний, як ніч, і похмурий, як осіннє небо. — Що трапилося? — співчутливо запитав я. — Е-е, позбавили місячної... — голосом, повним розпуки, відказав він. — А ти ходив до начальника, боровся? — Боровся. Не дали. Кажуть, терпець урвався. — Всім так кажуть. Не горюй! Наступного місяця одержиш. — А цього? — Та якось обійдеться. З ким не буває! — Та-а-а... — Не переймайся ти! Скільки того життя! Хочеш, у борг дам? — Все одно віддавати доведеться!.. — А, Марченко, привіт! — підійшов Малиновський. — Ну й щасливчик же ти! — Хто, я? — кволо повернув голову Марченко. — Смієшся? — Ти! — Не дали премії — і я щасливчик? — Тобі місячної, а мені квартальної. — Та ну? — пожвавішав Марченко. — Отож! Майже дві тисячі гривень як льоду! — А що жінка? — Марченко явно повертався до життя. — Їй зараз ніколи — розбирає сарай. Учора згорів. Довідається — хоч на все останнє життя на третю зміну просись! Щоб не зустрічатися, — з сльозою в голосі пояснив Малиновський. — У вас згорів сарай? — похмурість на обличчі Марченка змінилася весняною відлигою. — Аби тільки! У нас там були нові меблі і плазма останнього покоління. В квартирі ремонт якраз робили... — Та ти що! — зморшки на обличчі Марченка кинулися врозтіч. — Та й це ще нічого! Скільки разів казав Валентині: віднеси гроші в ощадкасу! Так ні — поклала в шухляду. Згоріли з меблями і заощадження, — ридма закінчив Малиновський. — Ну-у-у! — Марченко підбадьорився, ніби попереду було чотири святкові дні. — І що думаєш робити? — Сам не знаю! Хоч із мосту та в воду! — Нічого. Не горюй! Скільки того життя! Минеться! Тримай хвіст автоматом! — загомонів Марченко. — Ну, мені час. Удома чекають. Побіг! І він швидко майнув до виходу. — Володю! — провівши його очима, спантеличено повернувся я до Малиновського. — Що за новини? Не дали премії, пожежа... Позавчора я був у вас. Усе ж було гаразд! — У мене й тепер усе в нормі. — Навіщо ж ти наговорив такого Марченкові? — Треба ж якось утішити людину! І Малиновський бадьоро витер замащеною долонею рясні сльози. Версія для друку До списку статтей | Кожне сільце має своє слівце Віталій НЕЖУРБІДА. с. Коржовий Кут Уманського району Черкаської області. Не відкладай роботу на суботу, а відпочинок на старість. Ось вам, дядьку, шапка та рукавиці — гуляйте в нас іще. Співає, як порося в тину. Пропав, і собаки не загавкали.
Нехитрі поради Григорій КОРКАЧ. м. Київ. Якщо ви закохались і не знаєте, як позбутись цього почуття, — одружіться. Якщо ваша дружина бажає навчитися керувати автомобілем, не стійте в неї на дорозі.
|