• Слово про сучасника

Легенда кримінального розшуку

Віталій НАЗАРЕНКО.

За його підручниками навчають оперативників українських спецслужб, він консультує правників і законотворців, готує науковців у галузі права. Його називають живою легендою кримінального розшуку, поважають колеги та вороги. Уродженець козацького села Савинці, що в нинішньому Прилуцькому районі, Анатолій Михайлович Кислий 30 липня відсвяткував 60-річчя і сповнений сил служити справі та державі.

_{Iз родинного гнізда}

Анатолій Кислий разом зі старшим братом Петром намагаються якомога частіше навідуватись на свою батьківщину, на дідівське обійстя у Савинцях: один із Києва, другий із Харкова. Та обов’язково посадити і викопати городину! Бо як без цього справжньому українцю? Хоч ти академік, хоч полковник — земля кличе.

— Це мій Толичок — найрідніший і найвірніший, — пригортається до Анатолія Михайловича його тітка Катерина Жук. — Коли приїжджає в Савинці, іде до мене з подарунками, а я його завжди пригощаю вареничками, пиріжечками. Толичок і Петро — це племінники мого чоловіка, вони в нас дуже часто. Якби ж були живі батьки, вони подивилися б, яких тільки синів виростили!

Брати Кислі пишаються своїми родом і селом. Коли просять люди — безкорисливо допомагають. Газ і водогін на вулиці — це також їхня заслуга. Хоча і в родинній криниці не всихає джерело. «Яка ж тільки смачна наша вода», — зачерпуючи чашкою, підносить до вуст прозору прохолоду Анатолій Кислий. Ось поруч нього товариш зі шкільної парти Володимир Давиденко. Цінують свою дружбу чоловіки — невимушену і не обтяжену якоюсь вигодою. На такі стосунки здатні тільки порядні люди. Мати Володимира Євдокія Андріївна пам’ятає обох братів змалечку. «Прості, чесні, як і увесь їхній рід, — скромно розповідає сусідка. — Батько Михайло Іванович 47 років пропрацював шофером у колгоспі, мама Ганна Василівна — спочатку різноробочою, потім 30 років — начальницею поштового відділення».

Анатолій Кислий знає свій рід і може розповісти про кожного. Доки пам’ятаєш — рідні живі! Дивляться з неба і пишаються своїми нащадками діди: по батьківській лінії Іван Кислий, що загинув на Фінській війні, і по материнській — Василь Жук, фронтовик, який доклав багато зусиль для розбудови рідного села, брат діда Олександр Жук, похований у братській могилі на Черкащині, і двоюрідна баба Христина Кисла.

Першим вилетів у широкий і незвіданий світ Петро. Саме старший брат торував дорогу молодшому, був його опорою та надійним порадником. Закінчивши 1978 року Савинську середню школу, пішов у самостійне життя й Анатолій. Перший рубіж, який він здолав, — вступив на навчання до Харківського технічного інституту механізації та електрифікації сільського господарства, бо з дитинства мріяв працювати на землі. «Період адаптації минув легше, адже поруч був брат», — згадує ті часи Анатолій Михайлович.

_{Наполегливістю і ризиком}

ШЛЯХ Анатолія Кислого до правоохоронної системи почався досить неочікувано. Так, після закінчення інституту він влаштувався на автотранспортне підприємство. Починав механіком, став керівником автоколони, далі очолив автогосподарство, але вже в структурі системи органів внутрішніх справ. Там чоловік і побачив себе правоохоронцем. Знову поїхав навчатися в Харків, закінчив Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого, як вона нині називається, за спеціальністю «Правознавство».

Вагомий вплив на Анатолія Михайловича мав Микола Перепелиця — професор кафедри оперативно-розшукової діяльності нинішнього Харківського національного університету внутрішніх справ. Під його керівництвом чоловік захистив дисертацію і став кандидатом юридичних наук. Понад 30 років життя — із 1983-го по 2015-й — Анатолій Кислий віддав правоохоронній системі, пройшовши шлях від оперативника до керівника органу.

Новий напрям, нова професія — все це вимагало неабияких зусиль, недоспаних ночей, які пошановані двома сотнями державних і відомчих нагород. Кожна з них давалася наполегливістю! Ризик — це те, з чим постійно зустрічався чоловік, розкриваючи сотні справ. Завжди був у перших лавах, особисто очолював силові операції. Не було й миті вагань в Анатолія Кислого і тоді, коли надійшла тривожна інформація з Чорнобиля. Повернувся з ЧАЕС тільки у березні 1987 року з підірваним здоров’ям. Дякувати Богу, реабілітувався і став у стрій. Через два роки, 1989-го, Анатолій Кислий брав участь у врегулюванні конфлікту в Нагірному Карабаху. І досі у спогадах бувалого оперативника зринають побачені наслідки етнічних чисток, коли за одну добу було вирізано близько трьох тисяч душ мирного населення…

Для когось посада — це можливості збагатитись чи посилити вплив, а для Анатолія Михайловича — це обов’язок. Авторитет зміцнював не «палітурками», а суворим і справедливим характером, із яким рахувалися і президенти, і «злодії в законі». «Обіймаючи керівні посади в МВС, щодобово приймав оперативні зведення з території Київщини — в середньому по 500-600 злочинів, — пригадує тодішній заступник начальника управління МВС області. — Для мене головним критерієм оцінки роботи була довіра населення».

За оперативними справами Анатолія Михайловича можна писати книжки. «Очолював я тоді управління карного розшуку, — розповідає полковник. — І ось надійшла заява від батьків, які відправили трьох діток-підлітків на відпочинок у Крим. До місця вони не доїхали. В нас практично був нуль інформації, але мали оперативно включатись у розкриття злочину. Взяли слід підозрюваного. Ним виявився лікар. Він викрав дітей із метою трансплантації внутрішніх органів. Завіз їх у Харків, там утримував тиждень на базі відпочинку. Після цього дітей мали вивезти через «вікно» в Росію, а звідти — в Туреччину. Ми провели злочинця до самого кордону і затримали його на гарячому. А чого варта справа банди з 23 осіб: злочинці впродовж трьох років безкарно грабували заможні будинки Київщини. На їхній слід Анатолій Кислий із командою досвідчених оперів вийшов за пів року. Затримали всіх. «Чим важливі розкриття резонансних злочинів? — розмірковує досвідчений оперативник. — Вони впливають на авторитет органів внутрішніх справ».

У структурі МВС він досяг справжньої вершини. Втім, не лише там доводилося працювати. У 1990-х був створений координаційний комітет, який мав навести лад у Державній податковій адміністрації. Корупція — тоді це слово тільки входило в обіг, але в податковій як явище вже процвітало. Анатолія Кислого призначили керівником департаменту інспектування ДПА. За місяць-два треба було показати результати. Його команді вдалося змінити близько 80% керівного складу як центрального апарату, так і регіональних підрозділів. Серед функцій полковника Кислого була й внутрішня безпека працівників, і все йому вдавалося.

_{Шлях до науки}

КОЛИ Анатолій Михайлович повернувся в систему МВС, то очолив центр підготовки розвідників, яких готували для оперативних підрозділів. Там він і знайшов себе як викладач, чим займається із 2000 року. «Я побачив, що в мене достатньо практики та досвіду, — пригадує мотивацію чоловік. — Спочатку, було, замислився, а потім відповів: а кому, як не мені?» 2007-го успішно захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «Оперативно-розшукова діяльність». Після цього працював проректором Київського юридичного інституту МВС, потім — із 2007-го по 2015 рік — керував кримінальною міліцією Київщини.

Анатолій Михайлович 2012-го здобув ступінь доктора юридичних наук, а 2015-го отримав вчене звання професора. Нині очолює потужний заклад — Навчально-науковий інститут права імені князя Володимира Великого. Багато і тут зробив корисного. «Моя мета — працювати на результат нашої держави», — дає коротку характеристику планам на життя.

«Криміналітет, як і корупція, є загрозою національній безпеці», — констатує правник. Такі люди, як він, необхідні державі, як свіже повітря. Тому й цінують його досвід. Нині Анатолій Михайлович є радником і помічником у чотирьох правоохоронних відомствах, також планує повернутись у систему, щоб правильно її реформувати, а найголовніше — відновити довіру населення до неї.

Село і весь колишній Срібнянський район пишаються своїм земляком. Та найбільша гордість — це шанобливе ставлення випускника до альма-матер. І хоча через об’єктивні демографічні обставини Савинська школа з 2017 року стоїть живим пам’ятником селу, та як гарно 2012-го відзначили її 100-ліття! І велика заслуга в організації святкування належить відомому випускникові Анатолію Кислому. Колишній директор школи Петро Даниленко неабияк пишається тим, що його учень перевершив учителя. «Риса Анатолія Михайловича — завжди досягати поставленої мети, — характеризує його Петро Іванович. — І брат у нього такий — також полковник міліції Петро Кислий».

«Не осором свого роду, не загуби його» — найголовніша настанова від рідного брата, з якою йде по життю і від якої ніколи не відступає жива легенда кримінального розшуку і науковець Анатолій Кислий.

На фото Сергія Кордика: Анатолій Кислий (у центрі) в Савинцях із земляками.