Комусь перспектива, для когось занепад

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

Минув місяць, відколи земля стала товаром. Однак охочих як купити її, так і продати небагато. Чому?

_{Хто спроможний придбати}

В УСЬОМУ світі ринок сільгоспугідь консервативний. В обігу перебуває всього близько 2-3 відсотків землі. З одного боку, бракує пропозицій, з іншого — мало хто може придбати ділянку. Скажімо, якщо землю бажає купити фізособа, а не підприємство, то треба ще обґрунтувати походження грошей. Це і є стримувальним фактором, бо зібрати купу довідок — вправа на витривалість. Що ж ми встигли на сьогодні побачити на практиці в Україні?

У Юрія Олексійовича Михайлова, аграрія з Харківщини, два господарства — одне в Ізюмському, друге в Богодухівському районах. Разом площі набереться на середній колгосп. Господарства успішні, але й такому міцному «середнякові», як Юрій Олексійович, не під силу викупити ці землі.

Аграрій стверджує, що в його господарстві не бачить ні тих, хто хотів би продати ділянку, ні тих, хто прагнув би її придбати. «Чому мало хто купує землю після того, як скасовано мораторій?» — риторично запитує він. І відповідає: «Люди думають, що можуть отримати за пай більшу ціну, аніж покупець готовий заплатити». Власне, такий перебіг справ прогнозували як закордонні, так і наші експерти: пропозиція може виявитись більшою, аніж платоспроможність населення.

У господарств також грошей обмаль. Якщо ти розвиваєш агробізнес, то змушений вкладати значні кошти: техніка, дороги, зберігання… Інвестуєш у гектар землі тисячу доларів — окупляться вони років через 10, а дві тисячі — то й через 20. Для багатьох вітчизняних фермерів такі умови неприйнятні. Отож Юрієві Михайлову вигідніше орендувати землю, вкладати гроші в розвиток, а отже, одержувати прибуток сьогодні. Він вважає, що основними покупцями вгідь будуть різні фонди, банки, інвестори — потужний міжнародний бізнес, який бачить перспективу на 20 років наперед. Словом, холдинги, що мають українську реєстрацію, але чиїми реальними власниками є іноземні громадяни.

_{А про корупцію забули?}

У СТОВ «Гусарівське» вгідь близько 6 тисяч га. На них аграрії вирощують зернові й кормові культури, завдяки чому утримують тваринницьку ферму, обладнану за сучасними технологіями. На цій землі вони збудували склади для зберігання збіжжя, сушарки, ангари для техніки.

— Аби людина могла реалізувати своє конституційне право розпоряджатися власністю, саме держава повинна стати покупцем угідь і надавати їх через державні банки, агентства в оренду тим, хто землю обробляє, — переконаний керівник господарства Юрій Вовченко. — Все це має відбуватися на конкурсній основі. Вартість оренди повинна визначатися ринком залежно від кліматичної зони.

Чоловік вважає, що скасування мораторію було не на часі. Причина? Корупція, яка, на думку господарника, розрослася ще більше. Он, мовляв, депутати, як «розкопали» журналісти, отримують у конвертах по 20 тисяч доларів щомісяця, а ви про торгівлю вгіддями, коли простій людині навіть оформити будинок чи замінити котел — пройти сім кіл пекла… Отож у більшості земляків склалося враження, що запровадження ринку сьогодні — це створення ситуації для позбавлення людей землі, якщо, скажімо, мають борги за компослуги. Ви ж чули: «Продай собаку й заплати за газ». Тепер буде інше: продай пай...

За двадцять днів функціонування ринку в Балаклійській громаді не укладено жодної угоди купівлі-продажу землі. Чому? На думку Юрія Вовченка, нотаріуси не готові. Вони обіцяють вчиняти нотаріальні дії вже після 30 вересня. Про причини можна здогадуватися: на фахівців кинули огром роботи із придбання та продажу гектарів, а за якою процедурою укладати угоди? Катма і єдиного реєстру вгідь… Отож пливемо, як і раніше пливли.

Сподівання на закордонні інвестиції також, на думку Юрія Вовченка, марні. За нинішнього рівня корупції та загальної нестабільності в країні ніхто не ризикне вкладати гроші. От аграріям зменшили ставку ПДВ з 20 до 14 відсотків. Якщо «Гусарівське» раніше платило, скажімо, мільйон гривень податку, то тепер 300 тисяч. Нібито полегшення. Однак щомісяця з податкової телефонують з одним запитанням: чому, мовляв, менше над­ходить ПДВ? «Так ставка знизилася», — відповідають їм. Податківці ж: «Ми залишимося без коштів, заплатіть, якщо можете, за три місяці наперед». Такі селяни, як Вовченко, платять, бо українці привчені до цього, звикли. А іноземець не погодиться.

_{Ринок не для «дрібноти»}

ДМИТРО Шкуренко, фермер, чиє господарство коло Лозової, десять років боровся з бюрократичною системою, щоб оформити 24 гектари землі. Дісталася йому ділянка не найкраща, колись на ній ріс фруктовий сад. Щоб посіяти на цьому полі, потрібно було викорчувати старі яблуні. Цього року він лише почав працювати. Йому потрібно заплатити за оренду землі, трактор… Десять років чоловікові не давали обробляти ділянки, а тепер кажуть — щоб купити її, треба взяти участь у торгах. А де взяти 200 тисяч гривень, аби придбати пай?

— Для малого фермера запровадження ринку землі — це його повне знищення, а для великого землевласника — напевне, розвиток, — розмірковує чоловік. — «Дрібний» господар нікому не потрібен. Якби на селі була нормальна робота, то навіщо це фермерство?

Заступник голови Асоціації приватних землевласників Харківської області Світлана Гапоник переконана, що обіг землі потрібен. Наголошує: не ринок, а обіг. Мовляв, є одноосібники і фермери, які прагнуть придбати ділянку, а є ті, що хочуть продати. Однак у перших нема грошей для купівлі. Влада запевняє — колись створить фонд державного гарантування для покупців землі, проте обіцянка — цяцянка... Не відомо також, під який процент даватимуть кредити. Відсутні й механізми, аби придбати землю.

— Нещодавно я побувала в нотаріуса, запитувала, чи можемо ми укладати якісь угоди з продажу вгідь, — розповідає пані Світлана. — Фахівець нам відповіла, що немає ніяких роз’яснень Мін’юсту щодо цього. З одного боку, ринок нібито відкрили, з іншого — потрібно створити механізми, щоб він працював.

Тривожить її і те, що інститут постійного користування вгіддями прибирається. Отже, землю продаватимуть лише на аукціонах. А якщо так, то фермери мають викупити ділянки, котрі обробляли по 25 років і більше. Пайовики, багатьом із яких земля дісталася, можна сказати, як манна з неба, не повинні нічого робити, а фермер, котрий працював на ній, платив усі податки, тепер ще й має викупити гектари…

— Це не зовсім правильно, не зовсім справедливо, — вважає Світлана Гапоник.