Наша пошта

• Рядки з листів

Недолугі реформи

У НАШОМУ селі проживає 54 пенсіонери. Більшість із них має таке здоров’я, що не в змозі дійти ні до крамниці, ні навіть до криниці. Тому всі дуже стурбовані урядовою постановою, яка змушує нас їздити за 30 кілометрів до райцентру отримувати пенсії за банківськими картками. Адже банкомата в селі нема. Досі нам приносила пенсію листоноша Галина Іванівна Довгаль, яка також допомагала придбати ліки, необхідні продукти і словом добрим зігрівала. А тепер як нам бути? І головне, чим добратися до Ромен бодай тим із нас, хто ще в змозі самотужки рухатись, адже автобус туди вже кілька місяців не курсує? Звичайно, урядовцям аби тільки зробити реформу й отримати за неї винагороду, а про людей вони не думають. Чому було спершу не поставити банкоматів чи відправляти касира разом із пересувною поштою? Але хіба вони бували в селі, хіба знають наше життя? Зеленого поняття не мають.

К. М. ВЕРБИЦЬКА, Н. Г. МАКАРЕНКО, Т. М. МАЛЯРЕНКО, О. І. ШАМРАЙ та ін. мешканці

с. Галка Роменського району

Сумської області.

Коли працював у школі, мені щоліта завозили на зиму паливо. Нині я на пенсії і не маю сил бодай город доглядати, а сучасна соціальна служба забула про таких, як я. На надані мною документи відповіла: «Не положено». А як жити? Колись я одержував заробітну плату, тепер набагато меншу пенсію. Час не стоїть на місці. Але виходить, що одним поступ уперед сприяє жити на широку ногу, а подібним до мене — зась. Навіщо ж тоді реформи?

Леонід МАЛЕЦЬКИЙ.

с. Симони Ємільчинського району

Житомирської області.

Хмельничанин Іван Петрович понад 20 років пропрацював на заводі «Катіон», має загалом майже 50 років трудового стажу, а пенсію отримує мізерну. «Я пережив жахіття війни, холодні та голодні післявоєнні роки і ладен у тяжку для України пору задля миру доживати віку на сухарях із водою, бо ж треба заплатити за комуналку, яка майже щомісяця зростає, придбати ліки, — каже ветеран. — Але обурює те, що нема справедливості. Чиновники щомісяця одержують захмарні зарплати та пенсії, тоді як більшість трудового люду ледве зводить кінці з кінцями. Народні надбання продовжують розкрадати, а дірявий бюджет латають за рахунок збіднілого населення. Водночас в економіці звужуються фінансова і трудова бази, адже підприємства випускають усе менше продукції, знижується експорт. А відтак і податки до державного і місцевих бюджетів, Пенсійного фонду».

Нині більшість пенсіонерів невдоволена своїми пенсіями. Виходять на акції протесту. Одні вимагають справедливого перерахунку, інші — виконання судових рішень щодо цього. Проте кожний уряд тільки руками розводить: нема, мовляв, грошей. І то правда — де ж їм узятись із такими недолугими керівниками та їхніми реформами?

Треба конче навести лад у пенсійному забезпеченні. Насамперед встановити справедливу мінімальну і максимальну пенсії. Не так, як нині: одні пенсіонери отримують дві тисячі гривень, а інші — 72 тисячі чи ще більше. Приміром, у 1980-х роках максимальна пенсія була 120 карбованців, і ще 12 карбованців доплачувалося за те, що людина пропрацювала 20 років на одному місці. Були персональні пенсії: 110-180 карбованців.

Необхідно не тільки говорити, а й рішуче боротися проти тіньової економіки. Тоді настануть зрушення. А в нас дві третини громадян одержують зарплату в конвертах, не сплачують податків, внесків до Пенсійного фонду. Внаслідок цього бюджет недоотримує десятки мільярдів гривень.

Микола ВАЛЕРЧУК.