Архів
П’ятниця,
29 січня 2021 року

№ 7 (19855)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:КриницяНаша пошта

Наша пошта

Добірку підготувала
Валентина ЮРЧИШИНА.

Версія для друку          До списку статтей

Перший репортаж

Єлизавета БАП, десятикласниця.

м. П’ятихатки

Дніпропетровської області.

МЕНІ завжди подобалося знімати різні відео. Я часто уявляла себе телеведучою і брала інтерв’ю у своїх рідних. Що­правда, батьки бачили мене у майбутньому художником, бо дідусь ним був, мама гарно малює і в мене виходить. Проте я все одно продовжувала шукати свій шлях у житті. Займалась танцями, вокалом. Та після того, як побачила сюжет про відкриття в нашому місті гуртка «Юні журналісти», вирішила спробувати реалізувати себе саме в цій царині.

На заняттях ми вчимося нестандартно мислити, виконуємо різні цікаві завдання. А скільки відкриттів було зроблено про себе, оточуючих і навколишній світ під час екс­курсії до бюро правової допомоги, де ми разом із юристами говорили про болючу для багатьох із нас тему булінгу, себто агресивної поведінки в дитячих колективах. Незабутні емоції залишилися після відвідин храму Покрови Пресвятої Богородиці. Отець Михаїл не тільки цікаво повідав нам історію православ’я, а й дохідливо відповів на всі наші запитання. У центральній районній бібліотеці ми дізналися, що тут не лише підберуть потрібну книгу, а й допоможуть оформити реферат, роздрукувати необхідну інформацію з електронного носія. Корисною виявилась і екскурсія до телерадіостудії «Досвітні вогні», де відеооператор Віталій Гаврюшин просто на наших очах змонтував одну з наших зйомок у готову передачу.

Також у нас проводяться творчі зустрічі з цікавими людьми, зокрема були з художником Володимиром Махонею, поетом-атовцем Володимиром Фомічем, студенткою Київського національного університету культури і мистецтв Кариною Боровковою.

Одного дня наш керівник Олена Чернявська сказала, що мені вже час випробувати свої сили в ролі телекореспондента. Кілька днів я боролась зі страхом: який вигляд матиму на екрані, чи гарно звучатиме мій голос? А потім зрозуміла, що в нашій професії не повинно бути страху, і наступного дня впевнено пішла до інклюзивного центру. Саме там відбувся мій перший репортаж.

Версія для друку          До списку статтей
  • З роси й води

З повагою доньки, зять, онуки, правнук.

30 СІЧНЯ виповнюється 80 років нашій дорогій матусі Ганні Іллівні Панчук, яка проживає в селищі Попільня Житомирської області.

Мати замолоду працювала в будівельній бригаді, згодом влаштувалася на консервний завод, вийшла заміж, виховала разом з батьком (нині, на жаль, покійний) двох доньок, дочекалась онуків, має правнучка.

Сама вона з родини переселенців. Її батьків, які мешкали в селі Великі Вишеньки Яворівського району Львівської області, 1940-го депортували. Причина — розширення площі військового полігона, що був неподалік. Нині жінка проживає з донькою Валентиною, одна одну підтримують, допомагають одиноким сусідкам, а вечорами читають «Сільські вісті».

У листі до редакції рідні попросили привітати Ганну Іллівну такими словами:

«Хай доля щаслива вам усміхається, життя цвіте і поважають люди, у домі щастя завжди буде. Хай калиновий кущ зацвіте у дворі, солов’ї защебечуть грайливо, хай радість приходить додому — розвіє негоду, тривоги і втому. В кожній справі хай завжди щастить. В житті лиш злагоди й порядку, в сім’ї добра і теплоти. У радощах земних купайтесь, радійте доброті людей і, якщо можна, постарайтесь зустріть столітній ювілей».

 

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове