|
|
|||||||
|
||||||||
|
||||||||
| ||||||||
Весела світлицяГосподар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО. |
Версія для друку До списку статтей
Про фермера Гаврила і чарівну торбу Що з нього візьмеш — дитина. Микола ЛАВРИК. с. Житне Роменського району Сумської області. Не в тридев’ятому царстві, а в нашому таки селі жили собі дід та баба, і мали вони трьох синів. Старший і середній на печі лежали, калачі їли, а найменший, Гаврило, на них робив. Аж ось вийшов царський указ: землю дають і до того ж задарма. Дід і баба до синів: «Беріть, діти, розбагатієте». Ті взяли по п’ять десятин, виїхали в nолe. Старший і середній по декілька разів кругом пройшли і мозолі на білих ручках понадавлювали. Повернулися додому та й кажуть батькам: — Бодай воно пропало, подамося ми краще в начальство. Так і зробили. Правдами й неправдами вдалося їм пролізти в земство. Як і в усіх причетних до влади, в них з’явилися гроші, і стали вони багатими. По селу ходять наряджені, грішми сиплють направо й наліво. Ну пани, та й годі. А як же наш Гаврило? Зрошуючи солоним потом землю, зорав він конячкою декілька десятин. І пшеничка вродила на славу! Скосив трохи збіжжя, вже в стодолу завіз, а тут біда — заздрісники коня вкрали, ще й клуню підпалили. Довго сумував-тужив Гаврило і зважився на останній крок. Зсукав мотузку втроє, зробив зашморг і побрів до лісу. Аж назустріч дідусь з оберемком хмизу виходить: — Чи не позичив би ти, парубче, мені мотузку? — питає. — Я б із радістю. Та самому вкрай потрібна. — То давай обміняємо мотузку на торбу. Вона в мене не проста, а чарівна. Із цими словами дід як скомандує: «Двоє в торбі, назбирайте дров». Не встиг Гаврило й оком моргнути, як перед ним з’явилося двоє молодців — і за роботу. За п’ять хвилин віз дров наклали. — То що, міняємося? — нагадав дід. — Із великим задоволенням. Спасибі вам, дідусю. Прийшов Гаврило на свій тік, команду дає: «Двоє в торбі, молотіть зерно». Як ухопили хлопці ціпи, як почали молотити, аж тік гуде! До вечора все збіжжя обмолотили, в засіки зерно засипали. За допомоги хлопців-молодців Гаврило збудував млин, гамазеї, хату на помості. Кінний виїзд справив. Уже й до дівки на сусідський хутір почав навідуватись. Та тут як грім із ясного неба звістка, що прокралися брати-«соколики». І потурили їх із м’яких стільців. Ще хитріші й грошовитіші, виявляється, за них знайшлися. Та розледачілим братам працювати не хотілося. І стали вони до молодшого брата приглядатися, як же він розбагатів. Підгледіли чарівну торбу й вирішили її вкрасти. Тільки-но задрімав найменший брат після праведних трудів, вони її витягли з-під подушки. Відразу й наказали: «Ті, що в торбі, стіл накрийте». Тут де не взялися на столі слив’янка, пироги, шинка, ковбаса... Понаїдалися старші брати, в садочку порозлягалися, а слуг із торби змусили мух відганяти. Прокинувся Гаврило — аж торба в братів. Хоч і добрим був, та розгнівався, як гукне: — Ті, що в торбі, ану мою рідню відлупцюйте! Як почули хлопці-молодці голос свого господаря, схопили дрюки і давай братів гамселити, що ті аж проситися почали. А ще поклялися, що в Гавриловому господарстві працюватимуть і зла не чинитимуть. Гаврило став багатим паном (чи, по-нинішньому, фермером), одружився на хуторській панянці (фермерші). Весілля справили на всю округу. І стали вони жити-поживати й малечу наживати, бо діти для фермера не лише надія, а й підмога. Від автора. Прочитав я цю казку своєму синові й питаю: «Будеш паном чи, як по-нинішньому, фермером?». — Ні, тату, то лише в казках так гарно землеробу, а в житті зовсім по-іншому. Версія для друку До списку статтей | Думки на вагу Сергій КОЛОМІЄЦЬ. с. Христинівка Христинівського району Черкаської області. Якщо мовчання — золото, то демагогія — діаманти. Правду потрібно шукати, а брехня вас сама знайде. Від комедії до трагедії — один квартал. Вода, що не тече, стає болотом, людина, яка не думає, — ідіотом. Диктатура — це коли пуп землі збігається з власним пупом. Якщо мовчання — золото, то демагогія — діаманти. Правду потрібно шукати, а брехня вас сама знайде. Від комедії до трагедії — один квартал. Вода, що не тече, стає болотом, людина, яка не думає, — ідіотом. Диктатура — це коли пуп землі збігається з власним пупом.
|