• Казки для дорослих

Про фермера Гаврила і чарівну торбу

Що з нього візьмеш — дитина.

Микола ЛАВРИК.

с. Житне

Роменського району

Сумської області.

Не в тридев’ятому царстві, а в нашому таки селі жили собі дід та баба, і мали вони трьох синів. Старший і середній на печі лежали, калачі їли, а найменший, Гаврило, на них робив.

Аж ось вийшов царський указ: землю дають і до того ж задарма. Дід і баба до синів: «Беріть, діти, розбагатієте».

Ті взяли по п’ять десятин, виїхали в nолe. Старший і середній по декілька разів кругом пройшли і мозолі на білих ручках понадавлювали. Повернулися додому та й кажуть батькам:

— Бодай воно пропало, подамося ми краще в начальство.

Так і зробили. Правдами й неправдами вдалося їм пролізти в земство. Як і в усіх причетних до влади, в них з’явилися гроші, і стали вони багатими. По селу ходять наряджені, грішми сиплють направо й наліво. Ну пани, та й годі.

А як же наш Гаврило? Зрошуючи солоним потом землю, зорав він конячкою декілька десятин. І пшеничка вродила на славу! Скосив трохи збіжжя, вже в стодолу завіз, а тут біда — заздрісники коня вкрали, ще й клуню підпалили.

Довго сумував-тужив Гаврило і зважився на останній крок. Зсукав мотузку втроє, зробив зашморг і побрів до лісу. Аж назустріч дідусь з оберемком хмизу виходить:

— Чи не позичив би ти, парубче, мені мотузку? — питає.

— Я б із радістю. Та самому вкрай потрібна.

— То давай обміняємо мотузку на торбу. Вона в мене не проста, а чарівна.

Із цими словами дід як скомандує: «Двоє в торбі, назбирайте дров».

Не встиг Гаврило й оком моргнути, як перед ним з’явилося двоє молодців — і за роботу. За п’ять хвилин віз дров наклали.

— То що, міняємося? — нагадав дід.

— Із великим задоволенням. Спасибі вам, дідусю.

Прийшов Гаврило на свій тік, команду дає: «Двоє в торбі, молотіть зерно». Як ухопили хлопці ціпи, як почали молотити, аж тік гуде! До вечора все збіжжя обмолотили, в засіки зерно засипали.

За допомоги хлопців-молодців Гаврило збудував млин, гамазеї, хату на помості. Кінний виїзд справив. Уже й до дівки на сусідський хутір почав навідуватись.

Та тут як грім із ясного неба звістка, що прокралися брати-«соколики». І потурили їх із м’яких стільців. Ще хитріші й грошовитіші, виявляється, за них знайшлися. Та розледачілим братам працювати не хотілося. І стали вони до молодшого брата приглядатися, як же він розбагатів. Підгледіли чарівну торбу й вирішили її вкрасти. Тільки-но задрімав найменший брат після праведних трудів, вони її витягли з-під подушки. Відразу й наказали: «Ті, що в торбі, стіл накрийте». Тут де не взялися на столі слив’янка, пироги, шинка, ковбаса... Понаїдалися старші брати, в садочку порозлягалися, а слуг із торби змусили мух відганяти.

Прокинувся Гаврило — аж торба в братів. Хоч і добрим був, та розгнівався, як гукне:

— Ті, що в торбі, ану мою рідню відлупцюйте!

Як почули хлопці-молодці голос свого господаря, схопили дрюки і давай братів гамселити, що ті аж проситися почали. А ще поклялися, що в Гавриловому господарстві працюватимуть і зла не чинитимуть. Гаврило став багатим паном (чи, по-нинішньому, фермером), одружився на хуторській панянці (фермерші). Весілля справили на всю округу. І стали вони жити-поживати й малечу наживати, бо діти для фермера не лише надія, а й підмога.

Від автора. Прочитав я цю казку своєму синові й питаю: «Будеш паном чи, як по-нинішньому, фермером?».

— Ні, тату, то лише в казках так гарно землеробу, а в житті зовсім по-іншому.