Архів
Четвер,
10 січня 2019 року

№ 2 (19649)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарНаша поштаСоняшникВербиченька
  • За рубежем
Шантаж через стіну

США. Президент Дональд Трамп екстрено звернувся з Овального кабінету до нації з промовою щодо бюджетної кризи.

Докладніше...
Узгоджують «розлучення»

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Стало відомо, коли парламент голосуватиме щодо ратифікації угоди про Brexit.

Докладніше...
Протест — лише мирний

ФРАНЦІЯ. Уряд готує законо-проект щодо жорсткішого покарання за насильство та мародерство під час вуличних мітингів.

Докладніше...
Вимагають поліпшення умов

ІНДІЯ. 200 мільйонів громадян вийшли на акції протесту.

Докладніше...
Невдала спроба

ГАБОН. Була зірвана спроба державного перевороту.

Докладніше...
Дещо розширили права

САУДІВСЬКА АРАВІЯ. Уряд поклав край «таємним розлученням».

Докладніше...
Востаннє перед зреченням

ЯПОНІЯ. Імператор Акіхіто виступив зі своїм останнім зверненням до народу перед зреченням.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Постаті

Усміх і печаль мудреця

Володимир БУРБАН.

6 січня виповнилося 185 років од дня народження Степана Васильовича Руданського — українського поета і перекладача, автора оригінальних співомовок, ліричних віршів, знаменитої пісні «Повій, вітре, на Вкраїну».

У ПІСЛЯВОЄННІ роки в селах особливо популярними були співомовки Степана Руданського. Їх завчали, щоб читати напам’ять, співати. Крилаті слова-примовки звеселяли душу, присмачували мову селян: «І ото я вже підріс, літ десяток було: дід ходив ще без штанів, а батька й не було», «Мати любить все парне, а ми з батьком кисле. Мати парить по селу, а ми собі киснем». А ось хитрюща баба, яка в церкві ставить свічку сатані в пеклі: «Треба всюди, люди добрі, приятеля мати». Батько пише листа синові: «Ти учися, милий сину, та читай багато, бо ти дурнем залишишся, а я твоїм татом».

Здобрював поет свої твори і солоненьким слівцем. Запорожці прийшли до сенату, привіталися, а москалі мовчать, не відповідають: «Тогди старий запорожець до своїх озвався: чи не в пустку, мої діти, я з вами забрався?» «В пустку! В пустку!» — закричали. «То що ж, мої діти? Коли в пустку ми забрались, то можна й ... ?»

Наш сільський гострослов Яник пересипав свої жарти співомовками Руданського. Та й сам був майстер «казати до складу». Коли в голодоморному 47-му в райцентрі відкрили пам’ятник «батькові народів», Яник кепкував: «Сталін показує рукою — йдіть у Західну за мукою». Люди ночами йшли на сусідню Тернопільщину, де ще не було колгоспів, — і не було голоду.

Співомовки Руданського настільки своєрідні, насичені гумором, народною премудрістю і коломийковим темпоритмом, що не мають аналогів в іноземних літературах.

Вважається, що у період між Шевченком і Франком Руданський був найталановитішим майстром українського слова. Чарують довершеністю його ліричні вірші. Він написав шість великих історичних поем із часів «гетьманщини», зокрема про гетьмана Мазепу. Твір був під забороною і в царські, і в радянські часи. Знавець десятка мов, у тому числі кримськотатарської, перекладав із творчості російських, польських, німецьких, сербських поетів. Йому належить перший в Україні переспів «Іліади» Гомера.

У поезіях Руданського знаходимо й громадянські мотиви, зокрема у вірші «Гей-гей, бики! Чого ж ви стали?..» Ось рядки первісного тексту:

Та гей, бики! Зерно поспіє,

Обіллє золотом поля,

І потече ізнову медом

І молоком свята земля.

І все мине, що гірко було,

Настануть дивнії роки;

Чого ж ви стали, мої діти?

Пора настала! Гей, бики!

Алегорія прозора, як і в інших творах Степана Руданського, переважну більшість яких так і не опублікували через цензурні перепони. Маємо бути вдячні матері Лесі Українки — Олені Пчілці, яка 1880 року видала першу збірку поетових «Співомовок».

Поезія Степана Руданського напрочуд музична. Сам він, чолов’яга козацької статури, мав красивий і дужий голос, добирав мелодію практично до кожної співомовки. Забриніла у світах його пісня «Повій, вітре, на Вкраїну» на мелодію призабутої нині композиторки Людмили Александрової. Поет перелив у слова своє кохання до красуні Мані Княжицької, поєднати з якою свою долю йому не судилося.

«Спив до дна я прикрий келих», — писав Руданський, і це вже інша грань його життя і творчості. Народився майбутній співець у «Зеленій колисці Поділля» — на Вінниччині у селі Хомутинці, в родині священика промосковської орієнтації. «Заказують мені мою рідну мову, — писав у листі до брата Григорія, — заказує батько, але в мене був дід, був прадід і прапрадід — вони мені не заказали, не слухає батько моєї рідної мови — зато мене і по смерті, може, послухають штирнадцять мільйонів їднодумців...»

Наперекір волі батька, що мріяв про церковну кар’єру сина, Степан після Кам’янець-Подільської духовної семінарії закінчив престижну петербурзьку Медико-хірургічну академію. Бідував, захворів на сухоти і виїхав спершу в рідне село, а потім у Ялту. Тут уславився як лікар, що жодного разу не взяв грошей із бідняків. Організував збір коштів на пам’ятник Шевченкові, заснував першу в Криму медичну бібліотеку. Обирався почесним мировим суддею округи.

Під час епідемії холери, рятуючи інших, сам тяжко захворів. Він так і не зміг повністю одужати — через рік помер на руках брата Володимира. Останніми словами були: «Україно моя мила...» Похований на массандрівському кладовищі.

Як то ведеться сьогодні Степанові Руданському в окупованому Криму, можемо тільки здогадуватися...

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Пошанували найвищою нагородою
Читати
Відстоюватимуть у ЄСПЛ
Читати
Мають дати грошей
Читати
I надають, і позбавляють
Читати
Обстрілюють на всіх фронтах
Читати
Нові посвідчення для «чорнобильців»
Читати
Вони працюють
Читати
Вагонів менше, пасажирів більше
Читати
Загинули українці
Читати
До уваги опікунів тяжкохворих дітей
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове