• Постаті

Усміх і печаль мудреця

Володимир БУРБАН.

6 січня виповнилося 185 років од дня народження Степана Васильовича Руданського — українського поета і перекладача, автора оригінальних співомовок, ліричних віршів, знаменитої пісні «Повій, вітре, на Вкраїну».

У ПІСЛЯВОЄННІ роки в селах особливо популярними були співомовки Степана Руданського. Їх завчали, щоб читати напам’ять, співати. Крилаті слова-примовки звеселяли душу, присмачували мову селян: «І ото я вже підріс, літ десяток було: дід ходив ще без штанів, а батька й не було», «Мати любить все парне, а ми з батьком кисле. Мати парить по селу, а ми собі киснем». А ось хитрюща баба, яка в церкві ставить свічку сатані в пеклі: «Треба всюди, люди добрі, приятеля мати». Батько пише листа синові: «Ти учися, милий сину, та читай багато, бо ти дурнем залишишся, а я твоїм татом».

Здобрював поет свої твори і солоненьким слівцем. Запорожці прийшли до сенату, привіталися, а москалі мовчать, не відповідають: «Тогди старий запорожець до своїх озвався: чи не в пустку, мої діти, я з вами забрався?» «В пустку! В пустку!» — закричали. «То що ж, мої діти? Коли в пустку ми забрались, то можна й ... ?»

Наш сільський гострослов Яник пересипав свої жарти співомовками Руданського. Та й сам був майстер «казати до складу». Коли в голодоморному 47-му в райцентрі відкрили пам’ятник «батькові народів», Яник кепкував: «Сталін показує рукою — йдіть у Західну за мукою». Люди ночами йшли на сусідню Тернопільщину, де ще не було колгоспів, — і не було голоду.

Співомовки Руданського настільки своєрідні, насичені гумором, народною премудрістю і коломийковим темпоритмом, що не мають аналогів в іноземних літературах.

Вважається, що у період між Шевченком і Франком Руданський був найталановитішим майстром українського слова. Чарують довершеністю його ліричні вірші. Він написав шість великих історичних поем із часів «гетьманщини», зокрема про гетьмана Мазепу. Твір був під забороною і в царські, і в радянські часи. Знавець десятка мов, у тому числі кримськотатарської, перекладав із творчості російських, польських, німецьких, сербських поетів. Йому належить перший в Україні переспів «Іліади» Гомера.

У поезіях Руданського знаходимо й громадянські мотиви, зокрема у вірші «Гей-гей, бики! Чого ж ви стали?..» Ось рядки первісного тексту:

Та гей, бики! Зерно поспіє,

Обіллє золотом поля,

І потече ізнову медом

І молоком свята земля.

І все мине, що гірко було,

Настануть дивнії роки;

Чого ж ви стали, мої діти?

Пора настала! Гей, бики!

Алегорія прозора, як і в інших творах Степана Руданського, переважну більшість яких так і не опублікували через цензурні перепони. Маємо бути вдячні матері Лесі Українки — Олені Пчілці, яка 1880 року видала першу збірку поетових «Співомовок».

Поезія Степана Руданського напрочуд музична. Сам він, чолов’яга козацької статури, мав красивий і дужий голос, добирав мелодію практично до кожної співомовки. Забриніла у світах його пісня «Повій, вітре, на Вкраїну» на мелодію призабутої нині композиторки Людмили Александрової. Поет перелив у слова своє кохання до красуні Мані Княжицької, поєднати з якою свою долю йому не судилося.

«Спив до дна я прикрий келих», — писав Руданський, і це вже інша грань його життя і творчості. Народився майбутній співець у «Зеленій колисці Поділля» — на Вінниччині у селі Хомутинці, в родині священика промосковської орієнтації. «Заказують мені мою рідну мову, — писав у листі до брата Григорія, — заказує батько, але в мене був дід, був прадід і прапрадід — вони мені не заказали, не слухає батько моєї рідної мови — зато мене і по смерті, може, послухають штирнадцять мільйонів їднодумців...»

Наперекір волі батька, що мріяв про церковну кар’єру сина, Степан після Кам’янець-Подільської духовної семінарії закінчив престижну петербурзьку Медико-хірургічну академію. Бідував, захворів на сухоти і виїхав спершу в рідне село, а потім у Ялту. Тут уславився як лікар, що жодного разу не взяв грошей із бідняків. Організував збір коштів на пам’ятник Шевченкові, заснував першу в Криму медичну бібліотеку. Обирався почесним мировим суддею округи.

Під час епідемії холери, рятуючи інших, сам тяжко захворів. Він так і не зміг повністю одужати — через рік помер на руках брата Володимира. Останніми словами були: «Україно моя мила...» Похований на массандрівському кладовищі.

Як то ведеться сьогодні Степанові Руданському в окупованому Криму, можемо тільки здогадуватися...