• Втрата

Не стало Олександра Ткаченка

Сільськовістяни.

ТРЕТЬОГО січня після тяжкої тривалої хвороби на 85-му році життя помер колишній голова Верховної Ради України (1998-2000 рр.) Герой Соціалістичної Праці, доктор економічних наук Олександр Миколайович Ткаченко.

Народився Олександр Ткаченко 7 березня 1939 року в місті Шпола на Черкащині в сім’ї тракториста машинно-тракторної станції Миколи Миколайовича і колгоспниці Єфросинії Панасівни. Батько з перших днів Другої світової воював проти фашистів. Повернувсь аж після перемоги офіцером із нагородами і рубцями від ран. Мати у важких умовах окупації берегла і виховувала трьох синів.

Після десятирічки Олександр два роки відпрацював слюсарем МТС. 1953-го здобув диплом вченого агронома у Білоцерківському сільськогосподарському інституті, згодом закінчив вищу партійну школу при ЦК Компартії України.

Після завершення навчання у виші молодий фахівець три роки працював за фахом у Таращанському (Київщина) районному відділі «Сільгосптехніки». 1966 року здібного спеціаліста обрали першим секретарем Таращанського райкому комсомолу, через чотири роки — завідувачем організаційного відділу райкому партії, секретарем, першим секретарем райкому КПУ.

За вісім років під орудою Олександра Ткаченка Таращанський район суттєво зріс економічно, помітно покращилися умови життя людей. Незабаром, після стажування в апараті ЦК, талановитого організатора обрали головою Тернопільського облвиконкому.

Із 1985 року Олександр Миколайович — міністр сільського господарства, голова Держагропрому, перший заступник голови Ради міністрів УРСР, очільник Міністерства аграрної політики і продовольства незалежної України, президент українсько-німецького підприємства «Земля і люди», протягом 16 років обирався народним депутатом Верховної Ради України шести скликань. У другому скликанні був першим заступником голови Верховної Ради, в третьому — головою Верховної Ради. Обирався керівником Селянської партії України.

Відстоюючи інтереси українського села, Олександр Ткаченко перебував в опозиції до тодішнього президента України Леоніда Кучми, а також учасником відомої «Канівської четвірки». Коли його запитали, хто в Україні головніший, президент чи голова парламенту, він із гідністю, по-селянськи мудро, відповів: «Я не перший, але й не другий».

За трудові успіхи, політичну і державотворчу діяльність нагороджений Золотою зіркою Героя Соціалістичної Праці, двома орденами Леніна, орденами Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, Знаком пошани, орденом Ярослава Мудрого V ступеня.

Останні тринадцять років життя політик тяжко хворів, пересувався на інвалідному візку. Поховали Олександра Ткаченка на Байковому цвинтарі в Києві поруч дружини.