• Небайдужі

Другий рік волонтерської вахти

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Фото автора.

До 24 лютого 2022 року вони були просто сусідками, односельчанками, а відтоді й до сьогодні — це злагоджена волонтерська команда. З логотипом «Шендерівка з вами» на фронт відправлено понад десять тисяч банок консервації та більш ніж тисячу наліплених вареників і накручених голубців…

НА ДОБРОЧИННУ кухню в селі Шендерівка Чернівецької громади я приїхав разом із членами бойового волонтерського екіпажу Володимиром Пуньком та Сергієм Стангрітом.

Поки гості і господарі уточнювали виробничі моменти, пов’язані з доставкою городини, банок-кришок, м’яса та борошна, я спостерігав, як кухарки мили і перебирали помідори. «Напередодні купили сто кілограмів томатів, тож треба встигнути за світловий день дати їм раду, — перехопила мій погляд миловида жінка, яка представилася Тетяною Анатоліївною Савицькою. — Не дорого, по п’ять гривень за кілограм, продав їх нам фермер із селища Чернівці Руслан Малярчук, а ще двадцять кілограмів подарував односелець Леонід Павленко. Будемо робити аджику, маринувати, квасити — вже підготували півлітрові слоїчки, 10-літрові бутлі, 5-літрові пластмасові відеречка, маємо всі спеції».

Шендерівка — невеличке, на 119 «живих» дворів село із вісьмома школярами, 82 пенсіонерами. Тут нема школи, дитсадка, клубу, ФАПу, але живуть відкриті душею, гостинні й добродушні люди, які об’єднались у важкий для України час і вже другий рік безоплатно й самовіддано працюють на нашу перемогу. Майже одразу після широкомасштабного російського вторгнення в їдальні колишньої школи запрацювала волонтерська кухня.

«Ми відчували і пишалися, що маленька крапля праці кожного вливається у потужну річку волонтерської підтримки армії та переселенців, — розповідає Тетяна Савицька. — Ми ліпили вареники, робили налисники з м’ясом, сиром, капустою, картоплею і відрами відправляли на фронт. Продукти на кухню надходили звідусіль…».

Минали перші місяці війни, а потреба у роботі волонтерської кухні у Шендерівці не зменшувалася, навпаки — зросли запити на її продукцію. Остаточно згуртувався колектив: Олена Олександрівна Войцех, Тетяна Анатоліївна Савицька, Маргарита Миколаївна Пийвода, Марина Миколаївна Крохмалюк, Лариса Петрівна Черепуляк та Лариса Андріївна Скрипник. У цей період життя звело жінок-кухарок із волонтерським екіпажем у складі Анни Лаврик, Володимира Пунька та Сергія Стангріта, які здійснюють поїздки у місця бойових дій.

«У нас зав’язалась і міцна дружба, і добрі ділові стосунки, — долучається до розмови Олена Войцех. — Ми готуємо, а водії формують замовлення од військових, знають, куди й кому що везти. Це добропорядні сміливі люди, адже не кожен здатний ризикувати життям та їхати за сотні кілометрів од сімейного затишку під кулі та снаряди. Ми все обговорюємо у спокійній обстановці, ніколи не підвищуємо тон і не сердимося, коли впираємось у якусь проблему. Часом не вистачає продуктів, зібраних благодійниками, то купуємо їх за свої гроші або приносимо з дому. Так було взимку, коли дуже дорого коштувала цибуля і морква: виручили домашні запаси — і наші, й багатьох односельців.

Аня разом із хлопцями привозить нам банки, кришки, спеції. Родичі Володимира Івановича Пунька — брати Іван та Сергій Кіфи подарували нам уже близько двох тонн борошна. Вони разом із місцевим фермером Віталієм Дудником виготовляють його у печорському млині й «закидають» у Шендерівку власним транспортом по чотири-шість мішків за приїзд. Коли відчуваємо, що не встигаємо впоратися з роботою, односельчанки з того борошна на наше прохання випікають хліб, пиріжки, печиво.

Від початку війни не раз зверталися по допомогу до фермерів, що господарюють у Чернівецькій громаді. Вони привозять нам борошно, банки, кришки, олію, цукор, крупи, балонний газ, дизельне пальне. А загалом можна протягом години перераховувати земляків, завдяки яким наша волонтерська кухня готує і відправляє захисникам тушонки, паштет, кров’янку, котлети, ковбаси, гречані та перлові каші з м’ясом, з горохом і квасолею, борщ, солянку і розсольник у трилітрових банках...»

«На волонтерів ніде не вчать. Тож наші добросовісні жіночки-трудівниці не мають спеціального диплома, зате вони наділені прекрасними людськими рисами — чесністю, порядністю і високою патріотичною свідомістю, — підсумовує староста Гонтівського старостинського округу Сергій Іванович Шведа. — Їхня громадянська активність викликає велику повагу. Вони працюють без вихідних, зарплат, а в кожної вдома сім’я та господарство. Але, як і всі справжні українки, всьому встигають дати лад. До речі, в нашій окрузі також потужно працюють волонтери в Гонтівці та Лозовому. І всі ми готові допомагати фронту стільки, скільки буде треба!»