• Сільська освіта

Одні в безпеці, іншим закон не дозволяє

Інна Омелянчук.

Рівненська область.

СТАРШОКЛАСНИКИ Берестівського ліцею Дубровицької територіальної громади почуваються справжніми військовими: розбирають та збирають автомати, стріляють із пневматичної гвинтівки, надають першу медичну допомогу. Все — під пильним керівництвом учителя із «Захисту Вітчизни» Анатолія Вабіщевича.

За підтримки влади та благодійників тут створили гарний стрілецький тир, а ще — патріотичну кімнату з експонатами російсько-української війни. Нині їх активно поповнюють випуск­ники ліцею, які боронять Україну на фронті.

А практику Берестівського ліцею поширюють на всю Дубровицьку громаду, де загалом нараховується близько 4600 школярів.

«Наших дітей виховує патріотами саме життя. А ось дати їм відповідні навички та знання — наша турбота. Й тут усе тримається на плечах небайдужих учителів. Ми ж їм завжди допоможемо», — каже колишній військовий, а нині голова громади, переважна більшість населених пунктів якої знаходяться у 30-40-кілометровій зоні від білоруського кордону, Богдан Микульський.

Міська рада виділила додаткове фінансування, і від початку вересня у восьми школах при центрі позашкільної освіти працюють військово-патріотичні гуртки, які ведуть досвідчені педагоги. Дубровицький край має понад тисячолітню історію, де живі традиції національно-визвольного руху, які передаються з покоління у покоління: не вмирає душа наша, не вмирає воля!

Друга і третя складові навчального процесу — безпека учнів та якість освіти.

«У 12 закладах освіти є власні укриття. Де можливості їх облаштувати нема, пішли шляхом безкоштовної оренди тих, що поблизу навчальних закладів, — скажімо, в магазинах сіл Бережки, Велюнь, у приміщенні колишньої сільської ради в Нивецьку. А батьки допомогли їх облаштувати», — розповідає начальник відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Дубровицької громади Ніна Стасюк.

На запитання, чи не постраждала якість освіти, бо тривалий час діти навчалися переважно дистанційно, відповідає, що ні. Про це свідчать і результати Національного мультипредметного тесту (20 випускників отримали 200 балів із різних предметів, з них семеро — із сільських шкіл), і почесні відзнаки Малої академії наук, і перемоги учнів на обласних та навіть всеукраїнських олімпіадах.

Тобто тут чітко тримають стрій: рівень знань залежить від організації освітнього процесу, а також від позиції батьків. Нині переважна більшість із них виступає за очне навчання, тож у громаді прислухаються до своїх жителів і створюють максимально комфортні умови для цього.

У сусідній Миляцькій громаді населені пункти до кордону ще ближче.

«Приміром, моя хата — за 1200 метрів, а ліцей в Удрицьку — за якихось 800», — каже голова громади Федір Хлебович. Укриття для школярів там нема, та й не планується поки що. Тож ліцей, як і торік, працюватиме дистанційно. Так само і гімназія в Будимлі, яку свого часу звели закордонні благодійники. Але високий рівень ґрунтових вод (село на болотах) не дозволив побудувати підземне укриття.

Можна звести наземне, але от проблема: це єдиний населений пункт на Рівненщині, що досі належить до другої чорнобильської зони — безумовного (обов’язкового) відселення. Тобто будівництво (як, власне, і проживання людей!) тут… заборонені законом. Навіть приміщення тутешньої школи зводили на фундаменті старої.

…Після аварії на ЧАЕС село повністю відселили. Та незабаром майже всі повернулися. В тутешніх сім’ях по 12-15 дітей! Зрозуміло, що й житло зводять активно. Донедавна тут жили з нелегального видобутку бурштину, на додаток до державних соціальних виплат на дітей. А видобувати сонячний камінь допомагали й діти. Тепер не ходять до лісу ні по бурштин, ні по ягоди, скрізь таблички: заміновано!

У Будимлі близько 200 школярів. Торік навчання в 40-кілометровій зоні від білоруського кордону відповідно до рішення ради оборони області було виключно дистанційним. Нині ж громадам дали можливість розробити проєктну документацію та передбачити кошти для співфінансування будівництва укриттів (левову частку витрат, певна річ, бере на себе держава). Більшість так і зробила.

А як бути прикордонній Будимлі, де такі укриття, вочевидь, найпотрібніші, проте будувати їх не дозволяє закон, який не переглядали ось уже 37 років, що минули після Чорнобиля?

«Востаннє моніторинг цієї території проводили у 2011 році. Фахівці дійшли висновку: до третьої чорнобильської зони на Рівненщині мають належати 45 населених пунктів, серед них і Будимля. Адже чітко зафіксували зниження рівнів забруднення продукції індивідуальних селянських господарств. Але жодних нормативних документів щодо зміни зон тоді так і не з’явилося. Нова ж комплексна паспортизація, яка просто перезріла, потребує чималих державних ресурсів», — розмірковує начальник центру з організації радіологічного контролю в агропромисловому комплексі області Василь Зиль.

Отак і залишається Будимля, яку, на щастя, не полишають лелеки, в зоні постчорнобильської турбулентності.