• До джерел

Чуємо тебе, Тарасе

Ганна БОЙЧУК.

ЦИМИ днями виповнюється 180 років із часу перебування Тараса Шевченка на священній землі Хортиці. Ця прикметна для Запорізького краю подія має свою легенду, якою дуже дорожать патріотично налаштовані запоріжці. Переповідають, що далекого 1843 року Тарас Григорович побував на острові, Дніпрових порогах та інших місцях, пов’язаних із козацькою славою. Скільки днів він провів на порогах, достеменно не відомо, а на Хортиці і в селі Вознесенівка — два тижні.

Проживав Шевченко у родині Прокопа Булата. Старший син Прокопа Роман вранці човном перевозив молодого Шевченка до Матері-Хортиці, як її називали славні запорожці. Довгенько ходив мовчазний Тарас стежками святого острова, а Роман на човні плив понад берегом, супроводжуючи таємничого гостя. Лише надвечір вони поверталися додому.

Родина Булатів була багатодітною, їхня оселя — малою. Тож Тарас Григорович лягав відпочивати не в оселі гостинних господарів, а під дикою грушею.

Нині, звісно, вже немає ні того села, ні хати Булатів, а груша, під якою відпочивав Шевченко, жива і має поважний вік — 220-225 років.

Тут, біля Тарасової груші, вже 17 років поспіль збираються вдячні Тарасові нащадки — патріоти свого краю. Спершу це був невеликий гурт людей, яких приводили сюди педагоги-новатори — Любов Гавриленко, Наталія Нестеренко. Переважно вшанування Великого Кобзаря відбувалося у день його перепоховання на Чернечій горі, 22 травня. Відтак коло запоріжців ширшало, зараз деревом Тараса, рослинним пам’ятником, опікується громадське об’єднання «Збережемо святині Запорожжя», яке очолює активіст Святослав Щербина. Його побратими організовують біля груші толоки, впорядковують територію, встановили там пам’ятний знак, щоб комусь не впав в очі шматок ласого довкілля…

Днями активісти знову провідали грушу, прийшли просвітяни, письменники, музиканти, щоб згадати у колі однодумців пророка нашого Тараса, попросити у нього захисту з високості від ворога лютого москальського, якого він так ненавидів. Згадували минуле, що перегукується із сьогоденням. Звучало слово Тарасове, його заповіти налаштовують людей доброї волі на збереження незалежності України.

А наприкінці зустрічі лунало під грушею розлоге «Реве та стогне...» — хай начуваються вороги!