• Слово про сучасницю

З любов’ю до школярів та науки

Ігор ТАБІНСЬКИЙ.

м. Львів.

На фото автора: Лілія Олексин та її вихованці — переможці олімпіад Олег Комарницький, Богдан Фастнахт, Ганна Грень, Маркіян Слоцький, Орест Марущак.

Педагога-хіміка Львівського фізико-математичного ліцею Лілію Тадеївну Олексин в освітянському товаристві регіону чудово знають. Вона єдина на всю область має звання «Народний вчитель України» — найвищу державну нагороду в галузі. В нашій країні таких достойників усього 27.

ЗА понад 30 років учителювання Лілія Олексин удостоєна численних дипломів, нагороджена орденами княгині Ольги ІІІ і ІІ ступенів. В активі педагога 19 медалістів міжнародних хімічних олімпіад. Її вихованці чотири рази здобували «золото», сім — «срібло» і вісім — «бронзу». Остання предметна олімпіада відбулася в липні у швейцарському Цюріху й стала однією з найскладніших. Та незважаючи на важкі умови підготовки, пов’язані з війною, вихованець Лілії Тадеївни Олег Комарницький виборов «бронзу».

Вчителька пишається своїми колишніми учнями. Дехто з них нині успішно навчається, працює за кордоном. Та водночас вона вболіває, що розумні голови, хороші фахівці потрібні й Україні. Найвдалішим варіантом педагог вважає той, коли, набравшись досвіду за кордоном, висококласний спеціаліст повертається на Батьківщину. Саме про це нині мріє її колишній вихованець Анатолій Кузнєцов, який був гідом наших «олімпіадників» у Цюріху.

Лілія Олексин виросла в родині педагогів. І мати Ольга Дмитрівна, і батько Тадей Петрович любили школярів та свої предмети — математику й історію. Либонь, саме тому донька ще в дитинстві вирішила, що також стане вчителькою. Школу Лілія закінчила із золотою медаллю. А далі був перший у житті шок. Склавши загалом успішно іспити на біологічний факультет Франкового університету у Львові, не пройшла за конкурсом... Заплакану дівчину помітив відомий професор-хімік Євген Черкашин і вмовив її наступного року вступати на хімічний. Якась внутрішня довіра до поважного викладача спонукала Лілію ґрунтовно готуватися до другої спроби. Профільний предмет було складено на «п’ятірку», а згодом і університет закінчено з червоним дипломом.

Пів десятка літ Лілія Олексин працювала у Львівському науково-дослідному інституті матеріалів, що займався розробками для галузі радіоелектроніки. Режимне підприємство розорилося з розпадом СРСР. Почалися болісні пошуки роботи. Зрештою вдалося влаштуватися виховником, себто наставником, у Першій львівській гімназії, згодом учителем-сумісником із кількома уроками хімії.

Далі були Мала академія наук (МАН) і, врешті, фізико-математичний ліцей. Керівництво закладу вагалося: кабінет хімії потребує кардинального оновлення, чи впорається із цим педагог-жінка? Та Лілія Тадеївна працювала за двох чоловіків! Поступово, крок за кроком, фахівці клали підлогу, оновлювали опалення, лагодили стелю, монтували витяжку, міняли вікна, а вона була коло них неначе прорабом. Потім разом із учнями збирала меблі, розставляла обладнання. Зусилля дали плоди — ліцей має взірцевих педагога й кабінет.

Успіхи й проблеми часто уживаються поруч. Останні дуже ятрять душу Лідії Тадеївні. Наприклад, ті, що пов’язані зі вступом до закладів вищої освіти. Так, абітурієнту потрібно скласти українську та іноземну мови, математику, історію. Одинадцяти-класники налягають на ці предмети, займаються з репетиторами. А потім втрапляють у халепу, коли стають студентами хімічного факультету: не мають достатньо глибоких знань із профільної дисципліни. Те саме стосується й майбутніх медиків.

Із теплом і подякою говорять про свою вчительку хімії колишні учні. Зокрема, лікар-хірург Лука Карпюк: «У фізико-математичному ліцеї Лілія Тадеївна спонукала мене брати участь у різноманітних турнірах, олімпіадах, працювати у Львівській МАН. Власне, саме там в 11-му класі захистив на всеукраїнському рівні свою роботу, отримав диплом 1-го ступеня. Цей здобуток давав мені право позаконкурсного зарахування в будь-який навчальний заклад, де хімія є профільним предметом. Таким був і Львівський медичний університет. Я думаю, що опинився на своєму місці, у свій час. І велика заслуга у цьому Лілії Тадеївни».

Успіхи педагога неможливі без підтримки колег, небайдужих людей, батьків учнів, які в будь-який час готові прийти на допомогу, а також випускників, які багато працюють зі школярами. Тепло відгукується жінка про заступника директора ліцею Михайла Муращука, пишається тісними зв’язками її навчального закладу з хімічним факультетом Львівського національного університету імені Івана Франка, розповідає про неабияку допомогу із боку голови журі Всеукраїнської олімпіади з хімії Костянтина Гавриленка. Йдеться, зокрема, про табір для «олімпіадників» у Карпатах, де найкращі викладачі з Києва читають їм лекції, навчають правильно розв’язувати складні задачі. А заодно школярі й відпочивають.

Нині пані Лілія готується до Всеукраїнського хімічного турніру, що відбудеться у Львові в жовтні. Змагання, що проходитимуть за принципом «доповідач — опонент — рецензент», покликані навчити школярів швидко мислити, аналізувати, знаходити нестандартні рішення. Скажімо, одне із завдань має назву «Ой, у лузі червона калина». Від учасників вимагається знайти ту частину рослини, котра з допомогою хімічних реактивів може змінювати колір із червоного на жовтий і синій.

Лілія Тадеївна переконана: можна будь-кого примусити сяк-так вивчити урок, виконати домашнє завдання. А глибокі знання — вони вже потребують самовідданості, душевної «реакції»... Тоді й хімічні рівняння розв’яжуться легко, і досліди будуть плідними, і долі учнів складуться щасливо.