• З нашої пошти

Може, повернемо «знак якості»?

Анатолій РІЗНИК.

Піщанська ОТГ

Дніпропетровської області.

ПОЧНУ із сірників. Звичайних, як дишло: саме їх мають на увазі, коли просять у дядька прикурити. Знаю, що тепер доста всіляких запальничок, проте в селі розтопити грубку в хаті або кабицю у дворі, спалити сміття без них ніяк. А продають сьогодні в наших крамницях сірники виробництва фабрики в місті Березне Рівненської області. Вони такі, що черкнеш об пачку — головка зблисне і відразу гасне. Я не полінувавсь і порахував, що не менше 12 сірників зіпсувати треба, щоб один із них запалив дрова в тій же грубці. Краще не випускати сірників зовсім, ніж оце такі, переводячи деревину і сірку.

Та сірники ще квіточки. Мій сусід дядько Микола — в літах, упорядковувати всю садибу вже не на силі, от і не пошкодував більше тисячі гривень на електричну газонокосарку. Тобто за нею метрів до ста мають тягнутися електропроводи. Дядько сам зробив п’ять чи шість довгих переносок-подовжувачів. Для цього купив одинарні вилки і розетки. Раз купив, потім вдруге, також утретє довелося човгати до крамниці. Тільки недовговічні попадаються. То замикають, то перегрівають ізоляцію чи й плавляться. Дядько Микола пішов до магазину жалітись, а йому кажуть, що ж ви, мовляв, хочете, це все китайські вироби. Невже ми самі нездари, аби налагодити випуск у себе? Чи випускати будемо браковані, як ті сірники?

А за тиждень у мене самого неприємність сталася. Тримаю корову, а для заготівлі сіна маю бензинову косарку. Чотири роки нею користувавсь і горя не знав. Цього ж літа раптом перестала заводитися. Хотів сам відремонтувати, а поршнева мов склеїлася-злиплася, навіть спаялася, ще дужче заклинило карбюратор. Я до ремонтної майстерні, а там мені і пояснили, що я придбав явно підробне мастило. Не мастило, а фальсифікат. Опісля ще двічі купував мастило, яке необхідно підливати у бензин, і двічі кінчалося тим же прикрим результатом. Тобто не соромляться в нас торгувати сурогатами — так це треба розуміти?

Сусідка заходилася мене повчати — купувати будь-що в невідомих продавців не варто. Напевне підсунуть набодяжене невідь із чого. Вона ось необачно купила на базарі «Ураган» — потраву, яка начебто надовго зводить бур’яни в городі. Гадаєте, звела? Дзуськи! Заплатила близько двох сотень за маленьку пляшечку, а ефекту жодного. Бо також то була не отрута, а фальсифікат.

Так ото я і пропоную відновити «Знак якості», без якого в радянську епоху колись не дозволялося випускати всю без винятків продукцію, аби не псувати народові настрою, нервів і життя. Із суворим контролем того, що теперішній бізнес робить і викидає на ринок. Бо в цім ділі порядку в нас ніякого. Невже це влаштовує не лише хитрих бізнесменів, а всіх поголовно? У мене от терпіння луснуло, і я написав до газети, яку над усе шаную і якій би присвоїв перший «Знак якості».