• Слово про сучасника

Комусь треба виконувати цю роботу

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

То був один з численних випадків, коли його життя висіло на волосині. Смерть чатувала на когось у сільській хаті Веселого на Харківщині. Це село всього за кілька кілометрів од українсько-російського кордону, і, тікаючи звідти, окупанти позалишали місцевим жителям чимало «подарунків». Один із них замаскували в орківський обгорілий зимовий бушлат…

«СЕРЕД потрощених меблів і розкиданого одягу він нічим особливим не вирізнявся — просто лежав, як ганчірка, на порозі, — розповідає старший інспектор з особливих доручень вибухотехнічної служби Головного управління Нацполіції у Вінницькій області підполковник поліції Ігор Підлісний. — Я тоді працював у тандемі з капітаном поліції Андрієм Васьком. Він ішов позад мене за кілька кроків і чекав, поки я переступлю поріг… Гранати я не бачив, але наче відчував її присутність… Інтуїція не підвела: зброя знаходилась у зведеному стані й найменший дотик міг спричинити вибух…»

До подібних ворожих «сюрпризів» підполковникові Підлісному не звикати. З 2014 року він займається зачищенням території України від небезпечних предметів у складі зведених саперних підрозділів. Був у відрядженні на розмінуванні в Луганській, Київській та Харківській областях. «Усі вибухові предмети, з якими ми працюємо, становлять велику небезпеку, — стверджує сапер. — Особливо — касетні боєприпаси і «розумні» міни: деякі з них самі переходять у бойовий стан при наближенні до них за півтора-два метри… А щоб не нарватися на якісь секрети ворога, призначені для ураження сапера, проводимо, якщо є така можливість, підрив знахідки на місці… Боляче про це говорити, але четверо моїх побратимів загинули і десятеро були поранені. Бувало, за тиждень роботи в Київській області здійснювали по кілька підривів — кожний об’ємом близько двох тонн…».

Ігор Володимирович за фахом військовий інженер і має неабиякий практичний досвід роботи з вибуховими пристроями. Із саперською справою він знайомий ще від часу навчання у Кам’янець-Подільському військово-інженерному інституті.

«Моя нинішня робота складна і небезпечна, але вона мені подобається. Я служив у різних підрозділах: був дільничним, старшим оперуповноваженим відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків, старшим оперуповноваженим карного розшуку, та коли запропонували службу у вибухотехнічному підрозділі — не відмовився, — розповідає чоловік. — Це, вважаю, мій найкращий вибір у житті… Тут, можна сказати, моя друга сім’я, мої надійні друзі. У нас без довіри і підтримки не може бути й хвилини життя… Кожний вихід на розмінування винятковий, однакових ніколи не буває, як нема у нас і дрібниць. Ідучи на виконання бойового завдання, я маю бути певним у своєму напарнику на всі триста (!) відсотків, як і він у мені. Страх, звичайно, відчуваємо, але ми сильніші за нього — комусь же треба цю роботу виконувати…»

Підполковник Ігор Підлісний разом із колегами у числі перших поїхав на розмінування деокупованих міст Київської області — повертав безпеку і мирне існування жителям Бучі, Гостомеля, Бородянки, Макарова, Ірпеня. Вибухотехнік знешкоджував залишені ворогом небезпечні предмети й у зоні Чорнобиля.

За мужність і відданість справі Ігор Підлісний удостоєний однієї з найвищих відомчих нагород у системі правоохоронних органів — іменної вогнепальної зброї. Нехай Бог береже вас і ваших побратимів, пане підполковнику!