Щасливого майбутнього!

Василь ПІДДУБНЯК.

У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ школах України пролунали дзвоники. Останні в цьому році, бо восени вже будуть перші.

У небесах — грім війни, і здавалося б, не до торжеств. Але ні!

Війна закінчиться, а це свято назавше залишиться у пам’яті. Свято променисте, зворушливе, із розлучними нотками: завтра вже буде новий день. Новий, інший — самостійний для цих юних українців, оперезаних церемоніальними стрічками із красномовним написом: «Випускник-2023».

На світлині — випускний в Удицькій філії I-II ступенів опорного закладу Теплицької селищної ради «Теплицька загальноосвітня школа I-III №1». Це у Гайсинському районі Вінниччини.

Попри «доточену» реформами в освіті довжелезну офіційну назву, школа в Удичі нині не така щедра на випускників, як недавно ще, в минулому столітті. Тоді в ній здобували знання не лише діти робітників цукрозаводу (сьогодні завод — купа каміння), а й їхні ровесники з навколишніх сіл — Веселівки і Червоного Кута, Кизимів і Росоші, Погорілої і Саші, Кам’янок і Войтівки… Було, було!

Тепер же випускників зовсім мало. Але настрій у них у день останнього дзвоника — такий же, як і в їхніх попередників!

Ось вони під символічною аркою із вишитих українських рушників проходять уперед, у день завтрашній. Бентежить душу сонячна мелодія шкільного вальсу… І напутні слова директора школи Тетяни Валентинівни Канцір, учителів, батьків, друзів, наче крила птаства, линуть до сердець випускників, манять у нові, поки що не звідані світи.

Так було завжди і завжди буде!