«I на оновленій землі...»

Анатолій ЖУПИНА,

Василь ПІДДУБНЯК.

Херсонська область.

Такого нашестя нещасть, як нині, за свою майже двохсотрічну історію ні Надеждівка, ні сусідні Знам’янка і Зорівка, що входять до складу Надеждівського старостату, ввік не знали. Навіть Друга світова війна так не збиткувалася над селом, як нинішня, розв’язана фашистами сучасності — рашистами.

А ЯК ЖЕ багато тієї нечисті! Куди не кинь оком — скрізь окупанти: у приміщенні й за приміщенням старостату, в сільмазі, на блокпосту при в’їзді у Надеждівку. А за селом, біля каналу, — «гради», реактивні системи залпового вогню. Ці «гради» чи не щодня поливали ракетним вогнем сусідній (рукою подати!) Миколаїв. Несамовито ревли марковані кривими білими літерами «Урали», не за полями-дорогами, а іноді посеред них падали ракети.

Нахабні (де тим німецьким фашистам!) зайди з туви чи бурятії (дідько їх знає, звідки ще) окупували приміщення старостату, повлазили в хати селян, нарили окопів, а під стелою в Надеждівку вибехкали бліндаж…

Озимина ж у степу, не відчуваючи ворожого нашестя, тягнулася до сонця, задимленого і захмареного. А озимий клин у місцевому СТОВ «Мрія» традиційно чималий — близько тисячі гектарів. Щоправда, цього разу, у передвоєнну осінь, через погоду посіяли дещо менше — 800 гектарів.

Восени види на врожай радували око і душу, бо ж земелька у господарстві завше доглянута і сита, а значить — щедра на віддачу.

Аби відчути, чим земля і посіви дихають, голова пpaвлiння сільгосптовариства заслужений пpaцiвник ciльcькoгo гocпoдapcтвa Укpaїни Леонтій Новак разом із сином Олексієм, кандидатом сільгоспнаук, новатором і експериментатором, постійно виїжджали у степ: пересвідчитись і переконатися, що хліб «зав’язується».

Об’їжджати поля — це у Новаків традиція, бо ж на рідній землі вони не якісь там «спонсори-інвестори», яким аби кишені набити, а там хоч вовк трави не їж…

Так тривало десятиліттями.

І враз тенькнуло, обірвалося, на страшний сон перетворилося.

Загуркотіли бронетранспортери, «Урали», ракетні установки: «Війна!»

Затужили Надеждівка, Знам’ян-ка і Зорівка (купно — півтори тисячі населення), дедалі більше знелюднювалися. Понад 800 жителів полишили рідні оселі і — хто куди. Довелося покинути село і Новакам.

— 15 квітня з батьком виїхали, бо почали колабораціоністи надзвонювати: «Давайте зустрінемося…» — каже Олексій Новак.

Не стало в неозорому степу і хлібів — зчорніли, згоріли, звуглилися до колосочка, до зернини, розчавлені колесами і гусеницями воєнної машини…

Унаслідок кількамісячних обстрілів тільки в Надеждівці постраждало два десятки, якщо не більше, домівок.

І ось нарешті торішнього 10 листопада в села прийшло довгождане (здається, вік чекали!) визволення. А смертоносні снаряди прилітають і досі. Та селяни попри небезпеку повертаються в рідні домівки, до рідної землі.

Нема, правда, поки що серед тих поверненців Новака-старшого. Лікарі порадили Леонтію Миколайовичу додому не поспішати. А за себе і за батька у полі Олексій: посівна ж!

Тут мова не про гектари чи норми, а про те, щоб вселити надію — у себе і в землю. А її, ту надію, повертати непросто та й, сказано, небезпечно.

— Скільки плануємо засіяти? — перепитує Олексій. — Як вам сказати… Будемо намагатися… Що засіяти не вдасться — пустимо під пари. А так сподіваємося зайняти під яриною дві тисячі гектарів. Ячмінь і горох вже сходять, а соняшник «доганяє». Ми б на тиждень-другий раніше посіяли, якби ж поля були чисті. А так… У нас в степу не стільки мін осталось, скільки нерозірваних касетних снарядів. Сапери працюють щодня — щось підривають на місці, щось збирають і вивозять.

— А сусіди теж у полі?

— «Радземля» трохи сіє, а решта — ні: одні бояться сіяти, в інших нема резервів. Та й щодня прилітає, залітає, бахкає.

Олексій укотре повертається до наболілого і пекучого, мов сторінки книги жахів гортає:

— Торік, коли росія напала на Україну, було не до хліба. А тих 800 гектарів озимих, які 21-го року посіяли, просто згоріли, бо тут, на наших полях, стояли орки і обстрілювали Миколаїв. «Урагани» і «гради» стояли…

У сільгосптоваристві «Мрія» 1300 гектарів сільгоспугідь — зрошувані землі. Штучні дощі не раз виручали. Чи підуть на цей раз — не відомо.

— Воду обіцяють, але чи буде — хто його знає, — обережний у прогнозах Олексій Новак. — Тут інша біда. Три великі дощувальні машини, які в нас були, орки пошкодили. Одну взагалі перевернули догори колесами: танками чи «бетеерами» тягали, щоб кабель украсти, і перевернули.

— Так, може ж, держава своє плече підставить…

— Поки що не підставляє, бо ж недалеко — зона воєнних дій. Хіба що нам дали десяток складів-рукавів, аби зберігати продукцію. Але для того, щоб завантажувати і вивантажувати в ті рукави майбутнє зерно, потрібне спеціальне устаткування. А де взяти на нього 1,5 мільйона гривень? Так і живемо: ні кредитів, ні лізингу… Ще ж ті кредити, що брали раніше, треба гасити. Втім, люди працюють — треба зар­плату платити, аякже. Із механізаторами, як в інших, у нас і до війни проблем не було, і зараз нема. Навіть не це головне. Головне, щоб наші війська вигнали ворога з України, — в голосі Олексія Новака велике сподівання. — А нам своє робити!

Вся надія селян, всього народу українського — у пророчих словах Кобзаря: «І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі».

За повідомленням обласної військової адміністрації, до 15 травня на деокупованій Херсонщині сапери обстежили загалом 37 479,8 гектара територій, із них 32 256,8 гектара — землі сільськогосподарського призначення. На цих територіях виявлено та знешкоджено 68,6 тис. вибухонебезпечних предметів.