Не втрачаймо оптимізму

Роман ВАРКАН.

Київська область.

Я ВЖЕ немолодий чоловік, який чимало бачив і пережив на своєму віку. Інколи, розмірковуючи над минулим і сьогоденням, проводжу певні цікаві паралелі. Деякими спостереженнями хочу поділитися з читачами.

Люди мого покоління пам’ятають спекотне й посушливе літо 1946 року, за яким настав голодний 1947-й. Погода навесні та влітку 2022 року була подібною, проте що нам принесе 2023-й — побачимо. Тішу себе думкою, що ми, українці, хазяйновиті й завше робимо запаси. Тому, певен, протримаємось. І виживемо.

І ще один спогад із мого дитинства. Восени 1944 року мати послали нас, дітей, збирати в лісі терен. Пам’ятаю як тепер: тернові гілки гнулись до самісінької землі від стиглих плодів. А 1945-го закінчилась Друга світова. Дуже хочу вірити, що 2023-го завершиться і теперішня війна, що Україна переможе росію, скинувши із себе її тисячолітнє ярмо. Адже було передвістя: восени 2022-го гілки терну у придорожній смузі схилилися від плодів у земному поклоні. Я вірю в силу, мужність і незламність наших ЗСУ, всього українського народу і в нашу перемогу!