Версія для друку До списку статтей Не втрачаймо оптимізму Роман ВАРКАН. Київська область. Я ВЖЕ немолодий чоловік, який чимало бачив і пережив на своєму віку.
Інколи, розмірковуючи над минулим і сьогоденням, проводжу певні цікаві
паралелі. Деякими спостереженнями хочу поділитися з читачами. Люди мого покоління пам’ятають спекотне й посушливе літо 1946 року, за яким
настав голодний 1947-й. Погода навесні та влітку 2022 року була подібною, проте
що нам принесе 2023-й — побачимо. Тішу себе думкою, що ми, українці,
хазяйновиті й завше робимо запаси. Тому, певен, протримаємось. І виживемо. І ще один спогад із мого дитинства. Восени 1944 року мати послали нас,
дітей, збирати в лісі терен. Пам’ятаю як тепер: тернові гілки гнулись до
самісінької землі від стиглих плодів. А 1945-го закінчилась Друга світова. Дуже
хочу вірити, що 2023-го завершиться і теперішня війна, що Україна переможе
росію, скинувши із себе її тисячолітнє ярмо. Адже було передвістя: восени
2022-го гілки терну у придорожній смузі схилилися від плодів у земному поклоні.
Я вірю в силу, мужність і незламність наших ЗСУ, всього українського народу і в
нашу перемогу! Версія для друку До списку статтей | |