Хто підтримає добровольців?

 Інна ОМЕЛЯНЧУК.

Добровільні формування територіальної громади в Рівному залишаються без фінансової допомоги міської влади.

— УВАГА! Цивільні! — вигукує тренер, — і бійці розступаються та опускають націлену на уявного противника зброю.

Проходжу повз них у приміщенні одного з міських виробництв. За домовленістю з його керівником тут у вихідні тренуються учасники добровільного формування територіальної громади (ДФТГ) Рівного. Впізнаю серед них ексголову обласної державної адміністрації, очільника агенції з якості освіти в області, керівника обласної «Просвіти». І ще чимало знайомих облич, серед яких помічаю й кількох жінок. Зрештою, тут нема титулів, звань чи посад. І вік теж ніхто не бере до уваги: всі вчаться захищатись од ворога на рівних. Юристи та землевпорядники, фінансисти, держслужбовці, будівельники, підприємці, освітяни, пекарі…

— Заняття із загальновійськової, вогневої, хімічної, медичної, тактичної підготовки маємо три-чотири рази на тиждень, включно з вихідними, — розповідає інструктор, керівник обласної організації військово-спортивних багатоборств Георгій. — До того ж усі бійці цілодобово чергують на охороні наших стратегічних об’єктів та на найважливіших блокпостах, адже пильності не можна втрачати в жодному разі.

Його колега інструктор Руслан — тренер з олімпійських видів спорту, один із засновників громадської організації «Стрілецьке товариство ярих громадян» (скорочено СТЯГ). Її завдання — підготовка військового резерву та підвищення нашої обороноздатності. Тому так ретельно відпрацьовують тут, у приміщенні зі значною кількістю коридорів та переходів, і в «зеленці» на прилеглій території кожний прийом: як рухатися невеликими групами; як при цьому комунікувати між собою й на мить не послабляти пильності та уваги, — адже ворог одразу цим скористається.

Тренери працюють виключно на добровільних засадах. Як і самі бійці ДФТГ: усю амуніцію кожен придбав власним коштом.

Захисні окуляри коштують від 1300 гривень, тактична кепка — 500 і більше, рюкзак та джгут-турнікет — від 2 тисяч, аптечка — від трьох, берці — 5-6 тисяч.

— Ці, що на мені, до речі, з секонд-хенду — дешевші, — показує голова обласної «Просвіти» Іван Вєтров, якого в екіпіруванні не одразу і впізнаєш. — Уже не кажу про спальники та каремати чи тепловізори. Частину обладунків і зброї придбали меценати, яких самі ж і шукаємо. Добре, що маємо на Рівненщині патріотичних мудрих керівників підприємств, котрі розуміють, як це важливо: підтримувати ініціативу людей, готових захищати Вітчизну. На власних контактах залучаємо й іноземних інструкторів, вони вже провели для нас ряд майстер-класів.

А от програми сприяння ДФТГ в місті досі катма, хоча підписи для її необхідного розгляду рівненці зібрали за кілька годин іще на початку травня. Тобто на високі зарплати чиновникам, якими (нонсенс!) приростає виконком, вистачає. А на підтримку тих, хто готується нас захищати, — ні.

— Скажімо, в Тернополі для ДФТГ коштом місцевого бюджету закупили тренувальну форму, — по-доброму заздрить сусідам Георгій. — В Житомирі, Львові, Дніпрі, Києві теж знаходять, як підтримати подібні до нашого формування. В Рівному, на жаль, усе по-іншому: навіть із місцями для занять допомагають приватні особи. Бо кількість узгоджень із владою та поліцією така, що, як кажуть, зашкалює. А людям же треба навчитися боронити саме місто. Бо в цивільному житті ми знаємо його зовсім по-іншому, ніж потрібно у воєнний час: як вийти на дах того чи іншого будинку; як спуститись у підвал; звідки можна непоміченим вести бойові дії на певній вулиці? Ми підходимо до роботи саме з таких позицій.

Слушні й дуже доречні питання, чи не так? Гадаю, рівненці цілком адекватно сприйняли б попередження про навчання територіальної оборони на тій чи іншій вулиці. Втім, на шостому місяці війни, під постійною загрозою нападу з білорусі, міська влада неначе чогось остерігається, наче боїться «мілітаризуватись»… А дарма!

Пригадую, років із десять тому на власні очі бачила, як у дитячому оздоровчому комплексі «Країна мрій» (тоді ще «Корчагінець») на Острожчині хлопчиків учили прийомам боротьби, вмінню в’язати вузли та куховарити в походах, а ще — переправлятися Вілією на плотах. На своє здивування, від перевіряльників із міністерства почули: «А що це ви так безпідставно мілітаризуєтеся? Ніби до війни готуєтесь…».

Уже за кілька років, у 2014-му, те саме міністерство настійно рекомендувало поширити досвід «Країни мрій», впровадивши в дитячих оздоровчих закладах військово-патріотичну гру «Джура». От уже й справді: хочеш миру — неодмінно готуйся до війни. Причому всерйоз і не шкодуючи грошей.