Вівторок, 27 вересня 2022 року № 35 (19979)
http://www.silskivisti.kiev.ua/19979/print.php?n=51759

Український медіапростір: камінь спотикання

Олег ГРИГОРЕНКО.

Неоднозначні оцінки викликав законопроєкт №2693-д «Про медіа», ухвалений парламентом за основу 30 серпня. До цього документа виникли застереження з боку суспільства, частини народних депутатів України та представників медіасередовища. Що ж стало в ньому найбільшим каменем спотикання?

ЯК ІДЕТЬСЯ у пояснювальній записці до проєкту закону, який підготувала група «слуг народу» на чолі з Микитою Потураєвим, схвалення такого документа є одним з неодмінних критеріїв для початку процедури вступу України до Євросоюзу. Серед впроваджуваних на вимогу ЄС правочинів — посилення захисту авторських прав у медіапросторі, розширення гарантій захисту дітей від шкідливого наповнення, встановлення прозорості стосовно власності ЗМІ, недопущення створення «кишенькових» засобів інформації місцевими органами влади тощо. Здавалося б, усе правильно і красиво. Та якщо прискіпливо і вдумливо вчитатись у рядки закону, то виникають тривожні думки…

Узяти хоча б пропоновані правовідносини в інформаційній царині, де регулятором виступає Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Законодавці хочуть наділити її рядом безпрецедентних повноважень, аби втручатись у роботу ЗМІ. А саме: видавати всім їм обов’язкові для виконання приписи, наприклад про спростування інформації. Без суду, просто за рішенням Нацради. Судячи з наших українських реалій, остання може це зробити на вимогу якогось невдоволеного можновладця, якого перед цим видання чи телеканал «мав необережність» добряче розкритикувати, винести на очі громадськості його недоброчесні або й злочинні дії. Хто не виконає припису Нацради, той опиниться перед загрозою не лише призупинення діяльності на невизначений термін, а й повного закриття.

Чи можна назвати рівноправними такі «правила гри»? Сумнівно. Бо дуже це схоже на бажання влади закрити рота невгодним. Журналісти вважають, що законопроєкт є спробою упровадження цензури та узаконення імовірної атаки на незалежні ЗМІ під фальшивим прапором вимог ЄС. І передовсім на це вказала Національна спілка журналістів України. Її голова Микола Томіленко наголосив: «Автори та розробники законопроєкту «Про медіа» проігнорували базові зауваження журналістської громади, зокрема редакторів друкованих і онлайн-медіа».

Водночас шквал критики спричинили ті положення законопроєкту, в яких проглядається слід проросійського лобі в Українському парламенті. Стосовно цього заяву зробили і 34 народні депутати, яку оприлюднив Володимир В’ятрович, і низка правозахисних організацій. Вони вказали на очевидні послаблення для російської інформіндустрії, які, по суті, дають «зелене світло» для узаконеного повернення прихованої російської пропаганди в наш інформаційний простір.

Так, остаточне ухвалення законопроєкту №2693-д може нівелювати важливі норми чинного закону «Про кінематографію», які забороняють популяризацію і пропаганду у фільмах російських силовиків та органів влади. Отже, знову можуть повернутися на екрани фільми про «чесних і добросовісних» російських і радянських ментів та вояк, про «непідкупних» службовців держави-агресора, кінопропаганда про російську імперію, про «милих» російських дембелів і відставничків…

Що вже казати про те, що більшість акторів, які грають у цих фільмах, підтримали війну і вбивство українців! Але для них, виявляється, вигадали законодавчу шпарину. Ще сім років тому в Україні було ухвалено санкційний закон про укладення Переліку осіб, які становлять загрозу національній безпеці держави. Він зобов’язує Міністерство культури та інформаційної політики за поданням СБУ, Нацради і РНБО автоматично вносити артистів-рашистів до цього «чорного» списку. Тим часом нинішнім законопроєктом передбачено, що для ЗМІ його буде затверджувати на власний розсуд… Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, члени якої, йдеться в заяві, «за сім років існування Переліку неодноразово зривали засідання, щоб урятувати телеканали від покарання за показ фільмів з артистами-рашистами, внесеними до нього».

Однак і це ще не всі підводні камені законопроєкту «Про медіа». Окремі його норми дають дозвіл телеканалам і далі безкарно порушувати закон про мову, демонструючи фільми власного виробництва російською.

Допускається й фактичне зменшення української пісенної квоти на радіо. «У законопроєкті «Про медіа» порушення української пісенної квоти на радіо на 10% переводиться у розряд незначних порушень, за які взагалі не передбачено штрафів. Тільки за п’ять «незначних» порушень протягом року Нацрада з питань телебачення і радіомовлення зможе призначити радіостанції штраф. А у Нацради, як завжди, «не вистачатиме» часу та ресурсів, щоб відстежувати радіоефір.

Окрім цього, проєкт містить чимало інших послаблень, вигідних російськомовній медіаіндустрії, що шкодять національним інтересам України. Саме в цьому небайдужі співвітчизники вбачають законодавчу спробу «розмінування культурного кордону з росією», яка нині веде проти України широкомасштабну війну не тільки кулями, ракетами і снарядами, а й на пропагандистському та культурному фронтах.