• Космос

Час Юпітера

Володимир
БЕЗУГЛИЙ,

астроном-аматор.

ЮПІТЕР — найбільша планета нашої Сонячної системи. Його маса перевищує масу всіх інших планетних тіл, разом узятих. Він настільки великий, що один астроном якось навіть сказав: «Сонячна система складається із власне Сонця, Юпітера і купи іншого дріб’язку». Гігантські розміри та висока відбивна здатність суцільного хмарного покриву роблять велетня вельми помітним об’єктом на небозводі нашої планети. За блиском серед зореподібних світил він посідає «почесне» друге місце після Венери, будучи яскравішим за будь-яку зорю.

Відомий людству з доісторичних часів «цар планет» отримав свою назву на честь верховного бога античної міфології (у стародавніх греків це Зевс, у римлян — Юпітер). Слід віддати належне тогочасним спостерігачам, котрі, нічого не відаючи про справжні розміри небесних тіл, настільки влучно дали ім’я цьому світилу. Втім, вони, вочевидь, зважали на його золотаве сяйво та неквапливий, поважний рух серед зірок, що ніби уособлювало багатство, владу та славу.

За віддаленістю від Сонця Юпітер є п’ятою зовнішньою стосовно Землі планетою. Як і для всіх зовнішніх планет, найліпші умови його видимості бувають під час так званих протистоянь Сонцю, котрі настають приблизно через кожні 13 місяців. Оскільки навколосонячна орбіта гіганта помітно еліптична, то не всі його протистояння рівноцінні. Найсприятливіші припадають на другу половину вересня та жовтень і повторюються через кожні 12 років, коли Юпітер проходить найближчу до Сонця ділянку своєї орбіти. В такий час просторова відстань до «царя планет» скорочується до мінімуму (при цьому все ж будучи вчетверо більшою за віддаль від Землі до Сонця), а його блиск сягає максимально можливих значень. Саме таке «велике» протистояння очікується 26 вересня поточного року. Протягом двох перших осінніх місяців Юпітер як найяскравіше зореподібне світило сяятиме на небосхилі впродовж майже всієї ночі, найвище підіймаючись у південній половині небесного склепіння близько опівночі. На тлі зоряного неба він повільно переміщуватиметься неподалік межі «складених» із досить тьмяних зір сузір’їв Кита й Риб. Звечора 11 вересня та 8 жовтня поблизу Юпітера, дещо південніше (нижче), стоятиме майже повний диск Місяця.

Двічі Юпітер разом зі своєю «свитою» відіграв важливу роль в історії науки. Він став першою планетою, в якої були відкриті супутники. 1610 року італійський учений Галілео Галілей, спрямувавши на нього свій іще недосконалий телескоп, побачив поряд планети чотири слабкі «зірочки», невидимі для неозброєного ока. Вони перебували майже на одній лінії і щоночі змінювали своє розташування відносно Юпітера та один одного. За віддаленістю від своєї планети супутники дістали назви Іо, Європа, Ганімед і Каллісто. Нині кожний охочий може не лише наживо спостерігати їх навіть у середньої сили бінокль чи зорову трубу, а й ототожнити, беручи до уваги видиму відстань кожного від велетня та блиск (найяскравішим є Ганімед, наступний — Іо).

Супутники Юпітера допомогли отримати відповідь на одне з найдавніших і найфундаментальніших у природознавстві запитань: світло поширюється миттєво чи його швидкість скінченна? Регулярно спостерігаючи за рухом супутників та зіставляючи отримані дані з результатами теоретичних розрахунків, данський астроном Оле Ремер 1675 року дійшов логічного висновку, що швидкість світла має бути близькою до 300 тисяч кілометрів за секунду.

Починаючи з 1973 року Юпітер та його «сім’я» активно досліджуються американськими космічними апаратами. З їхньою допомогою було зроблено багато відкриттів, найдивовижніше з яких — виявлення понад 100 діючих вулканів на найближчому супутнику Іо. Продукти їхнього виверження підіймаються на висоту сотні кілометрів і, осідаючи, постійно оновлюють поверхню цього небесного тіла. Космічні апарати допомогли визначити точні розміри кожного супутника. Іо та Європа виявилися майже такими ж, як і наш Місяць, значно крупніший Каллісто практично рівний планеті Меркурій, а Ганімед, будучи найбільшим у «номінації» супутників навколосонячних планет, за розмірами останній навіть перевищує.