Варварству немає меж

Маргарита СИТНИК.

Росіяни знищили Національний центр генетичних ресурсів рослин. Ворожий снаряд влучив у будівлю Інституту рослинництва ім. В. Юр’єва у Харкові, де він розміщувався. Згоріли зразки понад 160 тисяч сортів і гібридів.

ІСТОРІЯ установи почалася 1908 року: тоді в Харкові було засновано першу в Російській імперії сільськогосподарську дослідну станцію. Будівлю для неї спорудили красиву, за шведським проєктом. Змінювалися часи, світом гриміли війни, та одне було незмінне: робота науковців над розробкою нових і збереженням наявних сортів, адже це продовольча безпека.

Сучасний генетичний банк на базі інституту створили 30 років тому, тут зберігалися зразки майже двох тисяч видів рослин, які вирощують чи колись вирощували на території України, деяким було понад 100 років (так звані місцеві сорти, зокрема, пшениці та ячменю — результат «народної селекції» багатьох поколінь). Учені співпрацювали з генетичними банками та науковими установами інших країн, збирали потенційно цінні для нас зразки насіння рослин.

— З березня працівники мали вже засівати колекцію (раз на кілька років для сортооновлення засівається наявне насіння та закладається на зберігання нове. — Ред.). Після того як прийшов «руський мір», як прийшла ця орда «асвабадітєлєй», усе перетворилося на суцільний попіл. Десятки тисяч зразків. Це всесвітня колекція... Тут було пекло, алюміній поплавився. Вигоріло все, — з гіркотою розповів провідний науковий співробітник С. Авраменко.

На території інституту не було підрозділів ЗСУ чи бійців тероборони. Тож як би не намагалася відбріхуватися рашистська пропаганда, реальність така: загарбники умисно прицільно нищать і цивільні будівлі, і культурну спадщину, і наукові установи (так, суттєво постраждав Інститут надтвердих матеріалів ім. В. Бакуля в Києві). «Мені сумно казати, що за часів гітлерівської Німеччини, коли в окупації була вся Україна, німці не знищували цієї колекції, а, навпаки, намагалися зберегти, щось приховати, бо знали, що і їхнім нащадкам це знадобиться. Бо це питання продовольчої безпеки кожної країни. Селекціонери з усього світу, всіх країн, у тому числі росії, замовляли й одержували зразки з цього генофонду, щоб створювати свої сорти, адаптовані до місцевості», — підсумував С. Авраменко.