• З літопису воєнних днів

Відстоюють свого командира

Ганна КЛІКОВКА.

Запорізька область.

Новина про те, що підполковник медичної служби начальник Запорізького військового шпиталю Віктор Писанко відсторонений од виконання службових обов’язків, сколихнула і збурила не лише колектив закладу — на захист командира стали лікарі, військові, волонтери. Кілька днів поспіль тут відбуваються акції на підтримку керівника, вже надіслано листи Головнокомандувачу ЗСУ Валерієві Залужному, в Міністерство оборони та командуючому Силами оборони України Сергієві Наєву з проханням не звільняти начальника госпіталю з посади.

КОЛЕКТИВУ не пояснили такого кадрового рішення, і це стало ще більшим приводом для обурення колег Віктора Вікторовича. Адже вся діяльність підполковника на видноті. Писанко очолив колектив шпиталю за кілька тижнів до початку війни. Він мав військовий досвід — був начмедом 25-ї бригади ДШВ, яка захищала суверенітет України в зоні АТО/ООС, зазнав поранення. Свого часу бойовий офіцер у складі місії ООН служив у Косові та Конго.

Військовий госпіталь до Писанка був пересічним закладом Міністерства оборони терапевтичного спрямування, а за 70 днів із новим керівником перетворився на чи не найкращий у країні. Колишній випускник Запорізького державного медичного університету Віктор Писанко ініціював підписання меморандуму про співпрацю шпиталю з вишем, і тепер професорсько-викладацький склад Університетської клініки консультує й оперує поранених та хворих військових.

Війна не застала заклад зненацька, бо вже встигли налагодити тісну співпрацю з волонтерами, благодійними фондами та міжнародними організаціями, завдяки чому госпіталю постійно надходить гуманітарна допомога: медичне обладнання, майно та лікарські препарати.

В екстремальних умовах Віктор Писанко згуртував дружний колектив із військових медиків, працівників ЗСУ та лікарів-волонтерів. І тепер, коли керівника раптово звільнили, всі згадують те хороше, що він зробив, аби Запорізький став одним із найкращих фронтових шпиталів.

— Коли з посади у цей важкий час іде людина, яка так фахово налагодила цілодобову медичну допомогу військовим, так ретельно підібрала відповідальних людей, це пригнічує морально, — каже Дмитро Скульський, начальник аптеки. — На Вікторові Вікторовичу все зав’язано — комунікація з містом, з областю, координація евакуації поранених. Тривають бойові дії, Запорізька область — зона особливої небезпеки, тож навіщо звільняти керівника, який на своєму місці?!

Завідувачка кабінету УЗД військова ЗСУ Олена Кива хвилюється, що тепер під загрозою опинилось отримання такої необхідної гуманітарної допомоги. «Віктор Вікторович — людина високої моралі, порядна не тільки перед колективом, а й перед волонтерами, благодійними організаціями, зокрема міжнародними, — наголосила Олена. — І вони вже висловили своє незадоволення, оскільки не знають, з ким їм тепер співпрацювати».

— Спершу було дуже важко, — згадує початок війни ортопед-травматолог Максим Кожем’яка. — Ми прийшли на роботу 24 лютого як цивільні лікарі. Надання допомоги на той час було дуже обмежене. За період, відколи ми працюємо і живемо в госпіталі, проведена потужна робота з організації надання допомоги пораненим. Того, що маємо нині, тут ніколи не було! Сформовано бригади лікарів різних спеціальностей, робимо складні операції, реабілітуємо хворих, ставимо на ноги поранених, і вони знову можуть захищати країну. Все це — на найвищому рівні.

Колектив пишається своїм шпиталем. Тут усе змінюється на очах — відкриваються нові відділення, почали реконструкцію додаткового приміщення, що розширить потужності. За словами відомої медичної волонтерки Оксани Корчинської, Віктор Писанко організував та проконтролював передачу 20 реанімобілів усім підрозділам територіальної оборони.

Голова громадського об’єднання «Запорозькі берегині» Олена Шевчук, яка з посестрами пережила нелегкі часи шпиталю на початку війни, пригадує, як у перші гарячі дні доводилося шукати все — генератори, пральні машини. Не було харчів, їздили селами, шукали м’ясо, крупи. Тоді ніхто з Києва не цікавився, чи є чим годувати поранених… «Прибирати з посади бойового офіцера, який зробив майже неймовірне, аби шпиталь у війну працював як єдиний механізм, вважаю безглуздим», — не має жодного сумніву пані Олена.

А депутат Запорізької міської ради Олександр Кобзарюк, котрий став у стрій ЗСУ, а нині проходить лікування в цьому закладі, висловлюється різко категорично: «Йдеться про знищення людини, яка згуртувала колектив, тому такі непродумані рішення точно на руку ворогові, що лютує за 45 кілометрів од Запоріжжя. Апелюю до військової прокуратури розібратися з цим питанням. Командування медичних сил перебуває в Києві, це від нас далеко. А орки — поруч! Негоже зараз влаштовувати такі ігрища!»

Колектив шпиталю одностайний у думці щодо свого командира і бореться за нього!