Відповідальність за Україну — спільна

Михайло ГУБАШ.

По-різному поводяться люди під час війни. Є тут місце подвигу, є випадки боягузства і паніки, а також, як ведеться від «сотворення світу», трапляються зради. Як же проявили себе українці в годину випробувань?

ЗРОЗУМІЛО, що у центрі громадської уваги — переважно високопосадовці: від Глави держави до нардепів, відомих політиків та чиновників. Бо саме від їхньої позиції багато в чому залежить ситуація як на фронті, так і в тилу. Саме від рішучості, волі та особистих якостей людей, наділених владою, залежить і доля країни, що бореться із загарбником за свою незалежність, територіальну цілісність, і саме існування держави.

Що ж ми побачили за понад два місяці війни?

Дехто з політиків, прихопивши свої мільйони, виїхав за кордон, окремі, як от Рабінович, — ще до початку російської навали. Загалом, за словами Голови ВР Руслана Стефанчука, в інші країни ще за кілька днів до повномасштабної агресії рф виїхали і на кінець квітня не повернулися близько десяти нардепів, переважно із фракції «Опозиційна платформа — За життя», діяльність якої у Верховній Раді вже призупинено. На сьогодні таких нардепів-«нєвозвращєнцев» налічується вже близько двох десятків.

Крім депутатів, за словами генпрокурорки Ірини Венедіктової, до безпечного закордоння чкурнули також «міністерський і замміністерський корпус, судді, правоохоронці, прокурори». Отакими виявилися результати кадрової політики чинної влади.

Натомість дехто з політиків та депутатів одразу ж записалися до лав тероборони, щоб захищати від агресора Батьківщину. Щоправда, лихі язики подейкують, нібито окремі високопосадовці зробили це не з метою вступити з ворогом у кривавий бій, а навпаки — аби уникнути участі в бойових діях, зареєструвавшись у ТрО в тих краях, де окупантами й не пахло і їх навіть не очікувалося. Та то вже нехай буде на совісті (чи що там від неї залишилось?) таких «захисників».

Характерною для політиків-втікачів є ситуація з нардепами від ОПЗЖ братами Ігорем та Григорієм Суркісами. Вони залишили межі України через два дні після початку російського вторгнення. При цьому на українському боці не задекларували величезної суми грошей, яку мали при собі, а от на угорському митному пункті оформили наявну в них готівку в розмірі 17,6 мільйона доларів... Крім того, Олексій Борисов (28 років) та Микита Кулешов (20 років), які перетнули кордон в авто з Григорієм Суркісом, є його онуками, як з’ясувала «Українська правда» зі сторінок цих молодиків у соцмережах. У період дії воєнного стану їхній виїзд за кордон мав би бути обмежений, адже вони підлягають військовому обліку відповідно до указу Президента про загальну мобілізацію.

За інформацією «УП», перетин кордону Суркісів реєстрував той же наряд прикордонників та митників, що оформлював перетин кордону Анастасією Котвіцькою, дружиною соратника колишнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Котвіцька могла вивезти у валізах понад 30 мільйонів доларів готівки без декларування.

Гаряча фаза російсько-української війни мала б відсунути вбік активне внутрішньополітичне життя, а особливо взаємопоборення, аж до її завершення. Але так було у перші дні навали, коли все висіло на волосині. На щастя, завдяки героїзму воїнів Збройних сил, інших силових структур, територіальної оборони, волонтерів, партизанів і цивільних патріотів ворога, що загрожував самому існуванню Української держави, вдалося зупинити, а затим і витиснути з багатьох зайнятих ним територій, зокрема з Київщини, Сумщини, Чернігівщини.

20 березня Президент Володимир Зеленський своїм Указом зробив чинним рішення РНБО від 18 березня щодо призупинення діяльності окремих політичних партій. «Призупинити на період дії воєнного стану будь-яку діяльність в Україні політичних партій «Опозиційна платформа — За життя», «Партія Шарія», «Держава», «Ліва опозиція», «Прогресивна соціалістична партія України», «Союз лівих сил», «Соціалістична партія України», «Соціалісти», «Опозиційний блок», «Наші» та «Блок Володимира Сальдо», — йдеться в документі. Міністерству юстиції доручено невідкладно вжити в установленому порядку вичерпних заходів стосовно заборони діяльності вказаних партій. За словами заступниці міністра юстиції Валерії Коломієць, серед підстав для заборони — пропаганда війни, заклики до зміни конституційного ладу, загрози порушення суверенітету України, колабораціонізм.

4 квітня чинна влада, яка раніше заборонила діяльність телеканалів, пов’язаних з одіозним Медведчуком (що було позитивно сприйнято переважною більшістю політиків і суспільства), спробувала усунути з інформаційного поля ще одного свого політичного конкурента — п’ятого президента Петра Порошенка. Так, державний «Концерн РРТ» вимкнув із цифрового ефіру пов’язані з екс­главою держави телеканали «Прямий» і «5-й канал», а також канал «Еспресо». Зроблено це було, на думку тележурналістів, без будь-яких підстав.

Втім, до заборони мовлення трьох телеканалів і, за великим рахунком, свободи слова в Україні справа не дійшла. Подейкують, на захист цих каналів і свободи слова виступили кілька високопоставлених керівників держав з числа наших союзників і партнерів. Зрозуміло, що в умовах війни, коли ми багато в чому залежимо від допомоги європейців і американців, ігнорувати їхню думку Україна в особі її Президента не може. Тому й «відчепилися» від опозиційних телеканалів. Та чи надовго?

Хай там як, але ще 11 березня Петро Порошенко в інтерв’ю вітчизняним каналам заявив, що домовивсь із Зеленським на час війни виступати єдиним фронтом: «Ми зробили Путіну великий сюрприз. Ми мали кілька зустрічей із Президентом Зеленським, ми домовилися зараз, що ми будемо виступати єдиним фронтом. Я думаю, що це абсолютно адекватна і правильна поведінка, коли всі українці зараз є не президентом, міністром, лідером парламентської фракції чи партії, чи робітником, чи працівницею — ми всі зараз солдати, які мають захищати Україну. Ми всі рівні. І на плечах усіх лежить спільна відповідальність за Україну».

Таку позицію п’ятого і чинного лідерів можна зрозуміти і вітати, бо у лихоліття головним є боротьба із зовнішнім супротивником, а не внутрішні політичні «розбірки». Адже вони не тільки відвертають увагу від основного завдання, а й послаблюють країну в її герці з жорстоким і безжальним ворогом-окупантом. Тож розумно було б залишити політичне взаємопоборення (від якого нікуди не подінешся) на післявоєнний час.