Добро не забувається

Микола ВАЛЕРЧУК.

ЖИТТЄВА дорога Віктора Арсентійовича Гордова сповнена добрих справ, які він робив. Зізнаюсь, я особисто багато чому навчивсь у нього, для мене він залишається взірцем.

Родом Гордов зі Старосинявського району Хмельницької області. Закінчив юридичний факультет університету. До науки, втім, могло й не дійти, адже ще дитиною ледь не загинув. Його рідні Сьомаки в липні 1943 року окупанти спалили дотла. У погріб, де ховались жителі села, гітлерівець жбурнув гранату. Маленького Віктора, прикривши власним тілом, врятувала тітка Мотря. Цій рідній людині він завдячував життям.

У післявоєнні роки трудився в колгоспі: пас худобу, був їздовим, вагарем. Служив у правоохоронних органах, віддав данину державній роботі. В облвиконкомі очолював оргвідділ. І скрізь зарекомендував себе хорошим спеціалістом. Часто виїжджав у відрядження, допомагав розв’язувати наболілі проб­леми населених пунктів округу тощо.

І після виходу на пенсію Гордов займав активну життєву позицію, виявляючи глибоку обізнаність у багатьох питаннях. Тому не випадково його було обрано першим заступником голови обласної ветеранської організації. До громадських обов’язків він ставився сумлінно. Разом із головою ради, членами президії опікувався радощами і печалями людей літнього віку. Таке не забувається. Бо на старості найбільше потрібне душевне тепло, яке нічим не заміниш.

23 січня 2022 року почесному ветеранові України, полковнику в запасі Віктору Гордову виповнилось би 84, проте жорстока смерть забрала його від рідних, близьких, друзів, побратимів. Згадуємо Віктора Арсентійовича добрим словом. Хай буде пухом земля та вічне Царство Небесне.