• Традиції

Щоб було у вас в коморі

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Фото автора.

Колядують вчителі з Барвінкового.

Парад вертепів.

На завершення трьох празників, що приходять у гості до українців у січні, завітав до Харкова традиційний фестиваль вертепів. Торік через пандемію свято відбулося в режимі онлайн,
а нині його організатори наважилися на парад вертепів із дотриманням усіх карантинних вимог.

ЯКЩО в попередні роки сюди з’їжджалися колективи з усіх усюд, від Карпат до степів Слобожанщини й териконів Донбасу, то нині, зважаючи на «оранжеву» зону, зібралася лише Харківщина. Гурт «Коляда», у якому співають учителі ліцею, добрався на фестиваль аж із Барвінкового, що за понад 160 кілометрів од обласного центру.

— Ми вже вчетверте приєднуємося до цього яскравого дійства, — розповідає заступниця директора з виховної роботи Олена Черна. — Нинішню участь у фестивалі присвячуємо 120-річчю заснування нашого закладу, який веде своє літочислення від реального училища в місті Барвінкове. До речі, на високому державному рівні нам присвоєно звання «Лідер освіти України».

Мені стало цікаво, а чи навчили педагоги своїх ліцеїстів колядок, аби традиції нашого народу продовжувались. Олена Черна відповіла ствердно. Їхні учні й колядували, і посипали в державних закладах та лікарні. Адже провідати хворого, та ще й на свята із піснею, — богоугодна, як мовиться, справа.

Цього року слобожани колядували на фестивалі громадами — Богодухівська, Лозівська, Близнюківська… Кожна була представлена кількома колективами. Бо громада — це не одне село, а дюжина чи й більше колишніх сільрад, і кожній хочеться і на людей подивитись, і себе показати, особливо у час пандемії, коли подорожі обмежені.

Родзинка фестивалю — парад вертепів. Це яскраве костюмоване дійство, під час якого кількадесят колективів пройшли від майдану Конституції до Харківського академічного театру опери та балету, на східцях якого вони разом з автентичним гуртом «Муравський шлях» виконали відому колядку «Нова радість стала». До речі, колись давно її було вперше записано саме на Слобожанщині. Різдвяну пісню співали в усіх куточках України, аби відбулось єднання сердець і душ, що вельми важливо нині, коли перед загрозою ворожого вторгнення у суспільстві роздмухується розбрат.

Стояв, слухав — і пригадалось, як 1988 року за розподілом приїхав працювати в газеті «Вечірній Харків». Тоді у місті на ноги спиналася «Просвіта», в українському театрі імені Т. Г. Шевченка збиралися ставити комедію «Мина Мазайло» Миколи Куліша, народ починав мітингувати... З ким знайомився, то розповідав, як ми, студенти КДУ ім. Тараса Шевченка, в Києві щедрували-посипали — в Івана Драча, Володимира Дрозда з Іриною Жиленко, Ліни Костенко...

Вирішив із однодумцями і в Харкові таке влаштувати. У нашому гурті були представники як заходу, так і сходу. Тобто вся Україна на слобожанських теренах. Колядували не лише у письменників (Віктор Бойко, Анатолій Перерва, Олександра Ковальова, Валентина Овод), а й у керівників області, зокрема Степана Масельського, який згодом став Героєм України. Потім побували в начальника УВС, ректора педуніверситету. Уявіть, вони підспівували, траплялося, підтанцьовували! Наколядували ми чимало. Але найголовніше, всі згадали, що вони українці...

Тоді в Харкові дивилися на нас, колядників, надто в метро, як на прибульців із Марса. Часи змінились, і тепер он і вертеп-фест у Харкові відбувається, і паради гуртів влаштовують. Хоча, як на мене, шкода, що там багато так званого караоке, тобто дійства на сучасний лад. А хотілося б більше бачити автентики — у виконанні не лише гурту «Муравський шлях», а й представників районів... Ми, слобожанці, цікаві світові культурою наших дідів-прадідів, що колись зодягалися в сірі свитки, сиві шапки, під якими ховалися не тільки наші сорочки, а й українські душі.