• Люди твої, Україно

Народився в кількох сорочках

Інна ОМЕЛЯНЧУК.

Ігор Гордійчук у майстерні братів Сухорських у Львові.

«Не бажаєте поїхати з нами до Львова? Із легендарним Ігорем Гордійчуком зустрінемося: він хоче на власні очі побачити, як іде робота над пам’ятником Іванові Богуну для Київського військового ліцею»,— зателефонував мені керівник благодійної організації «Волинь Велика» Сергій Лейчук.

ОДРАЗУ пригадалась зустріч із мамою бойового генерала з позивним «Сумрак», який до останнього тримав українську Савур-могилу… За його одужання найбільше молилися саме тут, на малій батьківщині на Рівненщині. Весь тодішній Корецький район збирав кошти, аби Ігор вижив. І диво сталося: він таки народився в сорочці, й не в одній! Онук українського повстанця, вочевидь, не міг інакше…

«Його дід, мій свекор, пройшов війну. А потім за надуману «провину» отримав 10 років Магадана, — розповідала мені 2014-го його мама Софія Гордійчук. —— Саме він змалку мав великий вплив на Ігоря: читав йому напам’ять «Кобзаря», говорив про неньку Україну, яку завжди треба захищати. Неначе передчував, що-таки доведеться… Одразу за нашим селом є братська могила, де поховані 32 воїни, які поклали голови за Україну. 1972-го, коли я ходила вагітною Ігорем, ту могилку хотіли зрівняти з землею, бо саме дорогу прокладали. Мене ж тоді щойно сільським головою обрали. І я поїхала до райвиконкому. Не можна, кажу, руйнувати повстанську могилу! Хтось у кабінеті сказав, що вагітним відмовляти не можна, й дорогу таки проклали в обхід. А вже за кілька днів,12 листопада, народився Ігор».

Важку, вже не фізичну, а психологічну битву генерал пережив і в статусі начальника ліцею імені Богуна, перед яким іще довго височів пам’ятник Суворову — російському полководцю, який знищував Коліївщину і не має нічого спільного з нашими національними традиціями та героями. Зокрема, Іваном Богуном, постать якого московські історики свідомо принижували й перекручували.

Ігор Гордійчук, якого підтримав колектив ліцею, твердо вирішив: на території інституту має бути український пол-ководець Іван Богун! Понад два роки тому на місці майбутнього пам’ятника заклали меморіальний камінь.

«У ліцеї день у день міцнішає дух Івана Богуна. І коли найкращі сини й доньки України боронять нашу землю на Донбасі, весь особовий склад ліцею робить це в стінах навчального закладу. Агресорові не вдасться залякати чи зламати український народ, ми переможемо правдою», — сказав тоді Ігор Гордійчук.

Утім, шлях до повної перемоги на ідеологічному фронті непростий. Адже колективна пам’ять українців таки добряче спотворена.

…Тим часом у Львові в талановитих руках митців кипить робота над гіпсовою скульптурою заввишки 4,5 метра. Над пам’ятником Іванові Богуну працює авторський колектив у складі рівнянина Володимира Стасюка та львів’ян Володимира та Андрія Сухорських. Разом із постаментом це має бути величний 9-метровий монумент кінної композиції з бронзи. Іван Богун на коні високо підносить правицею шаблю, неначе промовляє: маю честь, обов’язок, силу боронити Україну!

Перший внесок на створення пам’ятника зробив Святослав Вакарчук із однодумцями. І ніби розбудив інтелігенцію: Товариство охорони пам’яток історії та культури, Асамблею ділових кіл, Спілку офіцерів, Спілку архітекторів, земляцтва та інші громадські організації, які підтримали ідею. Пожертви вже зробили багато інших небайдужих людей з усієї України… Є й ті, хто не бажає публічності, але від того їхні внески не менш вагомі.

— Маємо повернути пам’ять про нашого талановитого полководця, перед яким, до речі, знімали капелюха й вороги. Бо нічого не могли закинути цій справедливій людині виняткової порядності. Гріх у нашій щоденній боротьбі забувати про такі постаті,— каже Сергій Лейчук.

Одним із найвидатніших військових діячів українського народу періоду боротьби проти шляхетської Польщі є козацький лицар полковник Іван Богун. Учасник визвольних (козацько-селянських) повстань 1637-1638 років проти поляків, робив наїзди на прикордонні землі московського царату. Був високоосвіченим, розумним та хоробрим полководцем. Іван Богун понад усе любив Україну, тому в політичних суперечках відстоював її незалежність до останнього подиху. 1654-го не визнав рішення Переяславської ради. Загинув од рук польських окупантів 17 лютого 1664 року біля Новгорода-Сіверського.