Продовольча безпека під загрозою

Павло ДОСТОЄВСЬКИЙ.

Київська область.

ЗУСИЛЛЯ президента, парламенту та уряду повинні спрямовуватися на раціональне використання земельних ресурсів, підвищення родючості ґрунтів, збагачення власного народу, а не на розбазарювання національного багатства, як це нині відбувається.

Так, сьогодні наші чорноземи найкращі в світі, а через десятиліття, якщо ми й надалі експлуатуватимемо їх по-хижацьки, стануть найгіршими. Ось що готує для нащадків теперішнє керівництво держави і, на жаль, ніхто з можновладців не притягнений за це до відповідальності.

Непокоїть і те, що експорт зерна (торік Україна посіла друге місце у світі після США) здійснюється бездумно. Яка користь із того, що 2021-го ми зібрали зерна втричі більше, ніж необхідно для власних потреб, коли внутрішні ціни на борошно цього року злетіли у півтора разу, з полиць магазинів зникли соціальні сорти хлібобулочних виробів?

Навіщо експортувати майже 90 відсотків виробленої рослинної олії за низькою ціною, а продавати власному споживачеві втридорога? Адже поточного року внутрішні ціни на цей продукт зросли більш ніж удвічі. На кого працює українська земля, національне багатство? Виходить, передусім на експорт, а не на власне населення, якому можна спихнути за захмарними цінами те, що не змогли продати за кордоном. А як використовується валюта, виручена з продажу зерна, шротів, олії тощо, невідомо. В яких офшорних зонах, у чиїх кишенях осідає?

Зрозуміло тільки те, що в АПК держави «правлять бал» на свій розсуд власники агрохолдингів, основне завдання яких — одержати прибуток. А те, що за такого підходу зростають внутрішні ціни на харчі, їх не турбує.

Неабияк також тривожить катастрофічна ситуація у молочному скотарстві. Адже за роки незалежності чисельність корів скоротилась у п’ять разів. Виробники молока не можуть дешевше відпускати сировину через дорогі корми, а переробники купують молоко дорого й водночас мусять конкурувати з дешевим імпортом. Подальше підвищення закупівельних цін неможливе, бо вони тісно пов’язані з ціною готової продукції, а вона й без того досить висока. Купівельна ж спроможність українського споживача вкрай низька. Тому необхідно шукати шляхи зниження собівартості сирого молока і готових продуктів. Можливо, варто змінити експортне мито на шроти, щоб виробникам було вигідніше продавати їх у країні, а не експортувати до Китаю. Якщо держава стоятиме осторонь цих проблем, то молочне скотарство через декілька років може зникнути з нашої території, а це безпосередня загроза продовольчій безпеці держави.