П’ятниця, 5 листопада 2021 року № 81 (19929)
http://www.silskivisti.kiev.ua/19929/print.php?n=50237

У світи на заробітки

Олена КОЩЕНКО.

Фото з відкритих джерел.

За даними Мінсоцполітики, понад 3 мільйони українців працюють за кордоном на постійній основі. Ще приблизно від 7 до 8 мільйонів мають тимчасовий підробіток в інших країнах. Точної кількості трудових мігрантів вам не назве жодна державна інституція, адже в Україні не ведеться їхнього адміністративного обліку. Втім, достеменно відомо, що торік офіційні компанії-посередники працевлаштували за кордоном лише 86,3 тисячі співвітчизників… То хто ж тоді, питається, організовує роботу для мільйонів інших? На жаль, влада не контролює цього процесу.

Нелегальний хліб, гіркий і трагічний

НАША держава, з її хронічним безробіттям, низькими зарплатами і тотальним зубожінням народу, є потужним постачальником робочої сили за кордон. Українські роботящі руки і тямущі голови цінуються. Чимало країн Євросоюзу зацікавлені в трудових мігрантах з України та з року в рік розширюють для них трудові квоти. Зокрема, найбільше наших співвітчизників сьогодні трудяться у Польщі (за різними оцінками, приблизно два мільйони, понад 600 тисяч із них офіційно працевлаштовані та сплачують соціальні внески), а також у Чехії, Словаччині, Німеччині, Італії, Португалії, Литві, Латвії, Нідерландах, Фінляндії…

І справді, там платять більше, ніж в Україні. Проте заробітчанський хліб тяжкий, а часом навіть трагічний, про що свідчать регулярні повідомлення ЗМІ. Деякі випадки завдяки правозахисникам набувають широкого резонансу.

Пригадаймо хоча б справу загиблого торік навесні 42-річного мешканця Львівщини Ігоря Гоменюка, який прилетів до Португалії, в Лісабон, у пошуках роботи, проте ще в аеропорту через відсутність належних дозвільних документів був затриманий, поміщений до центру утримання мігрантів, де через два дні помер від численних тортур.

Що вже говорити про соціальний захист і права заробітчан, які трудяться нелегально. «Якщо людина не має офіційної роботи, то вона взагалі не може розраховувати як на захист тієї країни, де вона перебуває, так і на підтримку з боку своєї держави», — застеріг адвокат із міграційних питань Владислав Власюк, який водночас назвав такі умови праці «легалізованим приниженням і рабством українців на виробництвах Європи».

Безкарні нечесні посередники

ТИМ ЧАСОМ для багатьох наших співвітчизників дорога до легалізованого приниження і рабства на виробництвах Європи нерідко починається ще вдома, в Україні, коли вони, шукаючи роботу в зарубіжжі, натрапляють на непорядних посередників — фіктивні фірми і фірмочки, які займаються видурюванням у людей грошей за свої нібито «послуги із працевлаштування». У кожній області сьогодні таких хоч греблю гати, що підтверджують численні звернення ошуканих громадян у поліцію. Журналісти «Суспільного» зустрілися з постраждалими від незаконних фірм людьми і зняли про це документальний фільм-розслідування «Продам роботу (дорого)». В ньому самі заробітчани розповідають свої історії.

Як-от тернополянин Віталій Вітрук, маленький бізнес якого збанкрутував через упроваджені урядом карантинні обмеження. Не стало чим годувати родину. І від держави не було підтримки у такий складний час. Що робити? В мережі чоловік натрапив на рекламу фірми Jobs («Джобс»), яка пропонувала роботу в чеському курортному містечку Карлові Вари. Обіцяли 1500-2500 крон за день (1620-2700 гривень). Зазначалося, що українцям можна їхати навіть по біометричному паспорту і що «всі документи робляться офіційно». Ще й платити фірмі наперед не потрібно — «розрахунок із першої зарплати». Наважився.

Третього квітня поблизу Львівського залізничного вокзалу в мікроавтобус сіли люди, які зібралися на заробітки у Карлові Вари. Водій вручив кожному запрошення на роботу, однак чомусь від польської фірми, створеної, як з’ясується згодом, за кілька днів до цієї поїздки. Щойно в’їхали у Чехію, як водій оголосив, що замість Карлових Вар усі їдуть «у якесь село коло Праги».

«Село коло Праги» виявилося глухим лісом неподалік міста Брно, де стояла одна-єдина будівля. Три дні провели там заробітчани — без харчів (доїдали припаси з дороги) і без роботи. Нарешті з’явились українці, які назвалися роботодавцями і почали вивозити людей на роботу в місцевість із такою кам’янистою землею, що й киркою не продовбаєш так просто. Оголосили норму: треба посадити 400 дерев за 6-7 годин роботи. За кожне посаджене дерево обіцяли платити 5 крон (5,96 грн), дві гривні з яких посередники мали забрати собі.

Мрії про пристойний заробіток розвіялись. У підсумку ошукані українці власним коштом та з пригодами вибиралися з тієї халепи. А вже діставшись додому, в соцмережах застерегли співвітчизників від шахраїв із «Джобс», котрі насправді, як з’ясувалося, ліцензії на працевлаштування людей за кордоном не мають.

На початку літа соціальні мережі сколихнула інформація про масштабну аферу від компанії «Воркхаб», через яку на роботу до Фінляндії планували поїхати майже тисяча українців, але так само були ошукані. Ще й заплатили наперед. Серед тих, кого ця фірма «кинула» на великі гроші, був житель Івано-Франківська Віталій Ходорковський, який пройшов крізь горнило війни на Донбасі у 2014-2015 роках. Його історія типова.

— Працюю на виробництві, дружина — у школі. Вдвох заробляємо близько 15 тисяч гривень. У нас підростають два сини. На всьому доводиться заощаджувати. Гаруючи на роботі до сьомого поту, ми з дружиною не можемо назбирати грошей на власний будинок. Мріємо, щоб він у нас був, тож вирішив поїхати на заробітки за кордон. На лихо, натрапив в Інтернеті на рекламу рекрутингової компанії «Воркхаб».

Від її менеджера Віталій отримав таке голосове повідомлення:

«На цей момент ведеться набір на сирний завод «Валіо». Вартість оформлення на цю вакансію — 17 тисяч гривень, в які входять віза, переліт, поселення».

Договори з компанією одержав поштою. І вони були не про консультаційні послуги, а саме про працевлаштування: гроші в обмін на документи, переліт, поселення, робота. І це приспало пильність Віталія. Він оплатив і став чекати призначеного часу. Проте напередодні дати обіцяного отримання візи менеджер зник, навіть до сайту не стало доступу. Віталій приніс заяву до райвідділка в Івано-Франківську.

— Слідчі сказали, що оскільки складу злочину нема, то у мене шансів нуль, бо я самовільно віддав гроші. Я був вражений. У нашій країні можуть посадити за крадіжку курки, а якщо шахраї в мене видурили 600 євро, це нормально, — обурюється потерпілий.

Чоловік написав заяву до Голосіївського відділення поліції Києва, щоб його справу приєднали до справ трьох сотень таких же потерпілих, які там уже були в єдиному провадженні. Там дії «Воркхаба» кваліфікували як шахрайство в особливо великих розмірах або вчинене організованою групою.

Нині ведеться слідство, його подробиці поки що не маємо права розголошувати. Але хочеться вірити, що всі причетні шахраї дістануть по заслузі.

А що ж держава?

КРАЇНОЮ шириться епідемія ошуканства, а правоохоронці називають такі справи безнадійними, бо, мовляв, заробітчани добровільно віддають гроші. Нехай і так. Але ж їх було ошукано. І не якоюсь сумнівною гоп-компанією, а у разі з «Воркхабом» — офіційно існуючою фірмою, якій Міністерство економіки видало ліцензію на таку діяльність: посередництво у працевлаштуванні за кордоном.

Проблема в тому, як пояснив президент Всеукраїнської асоціації з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник, що відповідні ліцензії Мінекономіки видає, проте компанії, які їх одержали (а таких більш ніж дві тисячі), майже не перевіряють. Так, за вісім місяців цього року Міністерство економіки здійснило всього 11 планових та дві позапланові перевірки компаній-посередників із працевлаштування. Торік вони не проводились узагалі. Ось і весь «контроль» держави. Більше того, в країні працює ще один ринок — із продажу ліцензій…

А ще такий парадокс: наше законодавство забороняє брати з людей гроші за працевлаштування в Україні. А з шукачів роботи за кордоном, виходить, можна. Тоді як в усьому світі рекрутинговим агентствам платять за це роботодавці. У Верховній Раді зареєстровано два законопроєкти, які мають виправити цю законодавчу колізію. Один із них — «Про захист трудових мігрантів та боротьбу з шахрайством у працевлаштуванні за кордон».

— Якщо законопроєкт ухвалять, будуть запроваджені дуже жорсткі штрафи за діяльність без внесення до загального реєстру компаній-посередників — до 51 тисячі гривень за кожний випадок, а якщо компанія братиме гроші з українців за працевлаштування — близько 85 тисяч гривень за кожний випадок, — пояснив Василь Воскобойник.

Водночас експерт радить охочим працювати за кордоном шукати фірми-посередники, які надають свої послуги безоплатно. «Їх оплачує роботодавець, для кого і шукають робітників. Єдині витрати, які має нести наш трудовий мігрант, — це сплата послуг візового центру, купівля поліса страхової компанії і квитка».

Тим часом, поки держава лише обіцяє «мільйони робочих місць в Україні», «пристойні зарплати» та покращання добробуту народу, українці, не маючи належного правового захисту, нерідко — у надзвичайно складних умовах, продовжують гарувати по світах. Їх мільйони. Тих, хто місяцями, а деколи роками не бачать дітей і батьків. Тих, хто серед чужих людей, у чужій країні працює на будівництвах і фермах, у крамницях і готелях, на кухнях ресторанів, у лісах…