• Долі людські

Вродлива мамина дочка

Іван СЕРГІЄНКО.

с. Качанівка Охтирського району

Сумської області.

ІРИНІ вже за 40, а вона й досі незаміжня. Бог не обділив її ні вродою, ні розумом. То чому ж без пари? То все через матір — перешіптуються в селі.

Траплялись Ірі женихи — гарні, роботящі. Старші, ровесники, навіть молодші задивлялися на неї. Бувало, що й на дорогих автомобілях під ворота приїжджали. Однак усі піймали облизня. Звісно, Іра обрала б когось, якби не мати.

Ніби й дасть вона згоду на весілля, посадить можливого майбутнього зятя за стіл, поговорить улесливо... Та як тільки проведе до воріт — як заведе, як затужить, звертаючись до дочки: «На кого ж ти мене залишаєш? Та я ж ночей недосипала, ласого шматочка не з’їла — все тобі й тобі. Я тебе зі школи виглядала, батька-п’яницю з хати вигнала, заради тебе іншого додому не привела...».

Не може такого слухати Ірина. Кинеться до матері: «Нікого, крім вас, найріднішої, мені не потрібно. Ніколи вас не залишу...».

Так і ходить Ірина селом одна, а чоловіки задивляються на неї, на її вродливе обличчя, гарну статуру, пишне волосся. Але час поволі невблаганно відбирає у дівчини вроду. Ще трохи, і буде Ірина схожа на тих бабусь, які сьогодні з жалем дивляться їй услід: зіпсувала мати життя своїй дитині...