• І таке бувало

Страх пиятиці не завада

Віталій ТАРАСЮК.

смт Млинів Рівненської області.

ТАК сталося, що в роки Першої і Другої світових воєн біля Хорупаня на Млинівщині відбувалися бої і події, які потрапили на сторінки навіть світової історії. Скажімо, під час «царської війни» — так у народі називали Першу світову — біля Хорупаня у вересні 1915 року в ході контрнаступу російської армії на ділянці 91-го полку у полон здався Ярослав Гашек: згодом він увійшов в історію світового письменства як автор літературного шедевра «Пригоди бравого вояка Швейка». Подейкують, що на сторінках цього роману Гашек частково зафіксував і те, що з ним відбувалося поблизу Хорупаня.

У Другу світову війну тут проходила лінія фронту. 1944-го неподалік села, зокрема і біля населеного пункту Гори, якого вже немає на карті України, відбувся бій із гітлерівцями, в якому брали участь бійці-червоноармійці штрафного батальйону. Чимало з них там поклали свої голови і поховані на довколишніх полях.

Цю історію колись автору цієї публікації, а також відомому письменникові і журналісту Євгену Цимбалюку розповідала Ольга Романюк. На жаль, уже і Євген Павлович, і Ольга Миколаївна поза земними обріями, однак сучасникам і нащадкам залишили свої спогади.

Подейкували, що у фільмі «Штрафбат», знятому режисером Миколою Досталем за мотивами однойменного роману Едуарда Володарського, частково відображені події біля сіл Гори і Хорупань.

Моя ж розповідь лише дотично стосується воєнних подій. Річ у тому, що біля Хорупаня залишилося чимало бліндажів, окопів, у яких місцеві жителі інколи, як то кажуть, рилися. Одних сюди приводила залюбленість у героїчну і трагічну минувшину, інших — матеріальний інтерес. Скажімо, знайдені багнети місцеві умільці «перепрофільовували» на ножі для чищення буряків та інших господарських потреб.

Якось ватага хорупанців копалася в бліндажі і виявила кілька закоркованих пляшок напою невідомого вмісту. Знань іноземної мови було недостатньо, щоб з’ясувати вміст пляшки, водночас бажання дегустувати рідину зашкалювало. Не секрет, що «археологи» небезпідставно припускали: у пляшці може бути алкоголь, але ж сумніви і страх все-таки стримували процес дегустації.

Тоді найвідважніший і найспрагліший у гурті заледве не з криком: «Хто зі страху вмирає, тому свині дзвонять» — відкоркував пляшку, зажмурив очі і, довірившись Господу, зробив кілька апетитних ковтків.

Потім запанували тиша і мить чекання реакції на рідину. Слава Богу, все обійшлося і хорупанець, п’яніючи на очах компанії, заснув, яко младенець…

Тоді і з компаньйонів оперативно вивітрився страх, і вони взялися азартно шикувати забугорним напоєм. На жаль, його виявилося не стільки, як би їм хотілося, але вдосталь, щоб скласти «пошуковців» у штабелі.

Як згодом з’ясувалося, хорупанці виявили пляшки шнапсу з німецького офіцерського бліндажа, а німецька якість не підвела і через десятиліття після війни…