|
Архів П’ятниця,
№ 77 (19925) |
 Про нас |
 Реклама |
 Поточний номер |
 Передплата |
| |
| Малюнки А. Василенка | PDF архів | Архів |
| У номері: | Весела світлиця | Наша пошта | Соняшник |
|
|
|
|
||||||
|
||||||||
|
||||||||
|
| ||||||||
|
| Версія для друку До списку статтей Флагман машинобудування Валерій МАРЦЕНЮК. Хмельницька область. У ДРУГІЙ половині ХХ століття в містечку Волочиськ з’явився новий машинобудівний завод — «Мотор Січ». Підприємство спеціалізується на виробництві промислових газотурбінних електростанцій, виготовленні та ремонті двигунів, які служать як привід генератора електростанцій, а також на випуску кріпильних деталей до авіаційних двигунів, технологічного оснащення та спецінструменту й понад 60 найменувань товарів, які впродовж усіх цих років користуються великим попитом в Україні та за її межами. Виробляє «Мотор Січ» і товари господарського вжитку, зокрема мотоблоки, садовий інвентар тощо. Нині на заводі трудиться більш як 1200 робітників та інженерно-технічних працівників. Високої оцінки заслуговує досвід роботи колективу з організації виробництва у непростих ринкових умовах, наполегливість в опануванні тонкощів і секретів вільної економіки, вміння господарювати по-сучасному. Можна зазначити з гордістю, що завод, який нещодавно відзначив 50-річчя, був і залишається одним із провідних підприємств машинобудування регіону. Версія для друку До списку статтей |
Ігор КУТНИЙ. смт Букачівці Рогатинського району Івано-Франківської області. ВІДОМИЙ український філософ Григорій Сковорода писав: «Любов виникає з любові; коли хочу щоб мене любили, я сам перший люблю». Так і Лідія Максимівна Пітоня з селища Букачівці Рогатинського району Івано-Франківщини з любов’ю та повагою ставиться до всіх, хто цього заслуговує. Вона палкий патріот України, понад усе любить рідну мову, шанує національні звичаї, традиції. Навчала цьому як своїх дітей, так і учнів, пропрацювавши в школі понад сорок років. Днями Лідії Максимівні виповнився 91 рік. Вона має хорошу пам’ять та почуття гумору. Хочу побажати своїй дорогій землячці, аби ще й здоров’я не підводило. Вона дуже добра і привітна жінка, односельці її поважають і шанують. Лідія закінчила історичний факультет Львівського тоді ще державного, а нині національного університету імені І. Франка. 1953-го вийшла заміж за студента, теж історика. Після здобуття дипломів їх обох направили на роботу в селище Букачівці. Лідія Максимівна працювала вчителем історії, а чоловік Анатолій Степанович спершу інспектором шкіл, а затим директором місцевої школи. В них народилося двоє синів: Ігор та Віталій. Після трагічної загибелі чоловіка Лідія Максимівна сама виховувала дітей. Обом дала освіту, оженила, дочекалась онуків та правнуків. На превеликий жаль, старший син пішов у засвіти через хворобу. Тяжка втрата підкосила здоров’я матері. Але вона знаходить відраду в онуках та правнуках, які часто навідуються до бабуні цілим сімейством, спілкується щодня із сином Віталієм, який її завше підтримує, допомагає всім необхідним.
|
|
