|
|
|||||||
|
||||||||
|
||||||||
| ||||||||
|
Версія для друку До списку статтей Традиції рогозоплетіння Віктор МАРУЩЕНКО. Полтавська область. Фото автора. ПАВЛО Іванович Даниленко з села Городище Чорнухинського району Полтавщини — справжній майстер із рогозоплетіння. Разом із дружиною Катериною Іванівною він, як колись у сиву давнину, виготовляє з цього матеріалу різні побутові речі та сувеніри: кошики, головні убори, личаки, вигадливі іграшки, зображення домашніх тварин і казкових персонажів. Тим самим ці вмільці пропагують національну спадщину нашого народу. Захоплення рогозоплетінням, яке згодом переросло в сімейний бізнес, передалося Даниленкам від Марії Кіндратівни Кайдась (тещі Павла Івановича). Загалом у Городищі люди з давніх-давен плели кошики і возили їх на базар у Київ та інші міста України. Організували артіль, а затим і кооператив із рогозоплетіння. Продукція місцевих майстринь розходилася по всьому тодішньому Союзу. «Якщо ти твориш на радість людям, то вона повертається сторицею, додає сил і запалу працювати над чимсь новим і цікавим», — переконане подружжя Даниленків. З виставками своїх робіт вони побували у багатьох містах та селищах України, і скрізь люди захоплювались їхніми мистецькими витворами, залюбки фотографувалися, дещо купували чи робили замовлення. Одного року на Сорочинському ярмарку агрофірма з Кіровоградщини купила в Павла Івановича бичка з рогозу. Відомі українські артисти замовляють на дачу різноманітні фігури казкових персонажів. Його витвори експонуються у Полтавському краєзнавчому музеї, Національному виставковому центрі Києва, в Одесі та інших містах. Особливою ж популярністю користується іграшка-сувенір «Домовичок». Варто сказати, що створити гарний виріб із рогозу непросто. Матеріал Павло Даниленко заготовляє здебільшого біля Сули в селі Погребняки Семенівського району. Кожну стеблину обережно зрізає серпом, в’яже у пучки та висушує. А вже потім транспортує до місця роботи. Сама технологія виготовлення виробів складна і тривала, та найголовніше, каже майстер, потрібно терпіння і неодмінно — творче налаштування душі й серця. Версія для друку До списку статтей |
Ігор КУТНИЙ. смт Букачівці Рогатинського району Івано-Франківської області. ВІДОМИЙ український філософ Григорій Сковорода писав: «Любов виникає з любові; коли хочу щоб мене любили, я сам перший люблю». Так і Лідія Максимівна Пітоня з селища Букачівці Рогатинського району Івано-Франківщини з любов’ю та повагою ставиться до всіх, хто цього заслуговує. Вона палкий патріот України, понад усе любить рідну мову, шанує національні звичаї, традиції. Навчала цьому як своїх дітей, так і учнів, пропрацювавши в школі понад сорок років. Днями Лідії Максимівні виповнився 91 рік. Вона має хорошу пам’ять та почуття гумору. Хочу побажати своїй дорогій землячці, аби ще й здоров’я не підводило. Вона дуже добра і привітна жінка, односельці її поважають і шанують. Лідія закінчила історичний факультет Львівського тоді ще державного, а нині національного університету імені І. Франка. 1953-го вийшла заміж за студента, теж історика. Після здобуття дипломів їх обох направили на роботу в селище Букачівці. Лідія Максимівна працювала вчителем історії, а чоловік Анатолій Степанович спершу інспектором шкіл, а затим директором місцевої школи. В них народилося двоє синів: Ігор та Віталій. Після трагічної загибелі чоловіка Лідія Максимівна сама виховувала дітей. Обом дала освіту, оженила, дочекалась онуків та правнуків. На превеликий жаль, старший син пішов у засвіти через хворобу. Тяжка втрата підкосила здоров’я матері. Але вона знаходить відраду в онуках та правнуках, які часто навідуються до бабуні цілим сімейством, спілкується щодня із сином Віталієм, який її завше підтримує, допомагає всім необхідним.
|