Архів
П’ятниця,
22 жовтня 2021 року

№ 77 (19925)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник

Наша пошта

Добірку підготувала
Валентина ЮРЧИШИНА.

Версія для друку          До списку статтей

Традиції рогозоплетіння

Віктор МАРУЩЕНКО.

Полтавська область.

Фото автора.

ПАВЛО Іванович Даниленко з села Городище Чорнухинського району Полтавщини — справжній майстер із рогозоплетіння. Разом із дружиною Катериною Іванівною він, як колись у сиву давнину, виготовляє з цього матеріалу різні побутові речі та сувеніри: кошики, головні убори, личаки, вигадливі іграшки, зображення домашніх тварин і казкових персонажів. Тим самим ці вмільці пропагують національну спадщину нашого народу.

Захоплення рогозоплетінням, яке згодом переросло в сімейний бізнес, передалося Даниленкам від Марії Кіндратівни Кайдась (тещі Павла Івановича).

Загалом у Городищі люди з давніх-давен плели кошики і возили їх на базар у Київ та інші міста України. Організували артіль, а затим і кооператив із рогозоплетіння. Продукція місцевих майстринь розходилася по всьому тодішньому Союзу.

«Якщо ти твориш на радість людям, то вона повертається сторицею, додає сил і запалу працювати над чимсь новим і цікавим», — переконане подружжя Даниленків. З виставками своїх робіт вони побували у багатьох містах та селищах України, і скрізь люди захоплювались їхніми мистецькими витворами, залюбки фотографувалися, дещо купували чи робили замовлення.

Одного року на Сорочинському ярмарку агрофірма з Кіровоградщини купила в Павла Івановича бичка з рогозу. Відомі українські артисти замовляють на дачу різноманітні фігури казкових персонажів. Його витвори експонуються у Полтавському краєзнавчому музеї, Національному виставковому центрі Києва, в Одесі та інших містах. Особливою ж популярністю користується іграшка-сувенір «Домовичок».

Варто сказати, що створити гарний виріб із рогозу непросто. Матеріал Павло Даниленко заготовляє здебільшого біля Сули в селі Погребняки Семенівського району. Кожну стеблину обережно зрізає серпом, в’яже у пучки та висушує. А вже потім транспортує до місця роботи. Сама технологія виготовлення виробів складна і тривала, та найголовніше, каже майстер, потрібно терпіння і неодмінно — творче налаштування душі й серця.

Версія для друку          До списку статтей
  • З роси й води

Ігор КУТНИЙ.

смт Букачівці Рогатинського району

Івано-Франківської області.

ВІДОМИЙ український філософ Григорій Сковорода писав: «Любов виникає з любові; коли хочу щоб мене любили, я сам перший люблю». Так і Лідія Максимівна Пітоня з селища Букачівці Рогатинського району Івано-Франківщини з любов’ю та повагою ставиться до всіх, хто цього заслуговує. Вона палкий патріот України, понад усе любить рідну мову, шанує національні звичаї, традиції. Навчала цьому як своїх дітей, так і учнів, пропрацювавши в школі понад сорок років. Днями Лідії Максимівні виповнився 91 рік. Вона має хорошу пам’ять та почуття гумору. Хочу побажати своїй дорогій землячці, аби ще й здоров’я не підводило. Вона дуже добра і привітна жінка, односельці її поважають і шанують.

Лідія закінчила історичний факультет Львівського тоді ще державного, а нині національного університету імені І. Франка. 1953-го вийшла заміж за студента, теж історика. Після здобуття дипломів їх обох направили на роботу в селище Букачівці. Лідія Максимівна працювала вчителем історії, а чоловік Анатолій Степанович спершу інспектором шкіл, а затим директором місцевої школи. В них народилося двоє синів: Ігор та Віталій. Після трагічної загибелі чоловіка Лідія Максимівна сама виховувала дітей. Обом дала освіту, оженила, дочекалась онуків та правнуків. На превеликий жаль, старший син пішов у засвіти через хворобу. Тяжка втрата підкосила здоров’я матері. Але вона знаходить відраду в онуках та правнуках, які часто навідуються до бабуні цілим сімейством, спілкується щодня із сином Віталієм, який її завше підтримує, допомагає всім необхідним.

 

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове