• Сільські обрії

По журавлину до... Білорусі

Інна ОМЕЛЯНЧУК.

Рівненська область.

Фото з відкритих джерел.

До 15 листопада на Рівненщині діють три спрощених пункти пропуску — для жителів прикордоння.

У НЬОГО в руках — український паспорт, довідка з сільради, білоруська перепустка та іменна квитанція, за яку чоловік заплатив близько 130 доларів за курсом. У черзі на перетин кордону (а її тут займають із ночі) — спритний 44-річний Віталій Крупич зазвичай перший. Займає не лише для себе: з ним українсько-білоруський кордон у спрощеному міждержавному пункті пропуску «Дроздинь» зазвичай перетинають дружина та донька. Тож і придбали три дозволи, як того вимагає нині білоруська сторона.

— Заплатілі разом 9 тисяч, тож мусімо якось відробіть ті гроші, — каже Віталій особливою місцевою говіркою. — Щодня по мішку клюкви набіраємо — і додому. Хоч вона цього року якась не така — наче невизріла. Мабуть, погода вплинула.

Віталій збирає гриби та ягоди змалечку. Прикордонники його сім’ю називають рекордсменами зі збору дикої рослинності. Загалом же сотні жителів українського прикордоння щоранку прямують через пункти пропуску «Березове», «Познань» та «Дроздинь». Нині переважно по журавлину — з неї і виживають цілий рік, адже роботи в рідних селах катма.

Місцеві десятиліттями ходили, як вони кажуть, «на Бєлорусію», по гриби та ягоди, цілком безкоштовно. Нині ж, як бачимо, ситуація змінилась. І для простих селян, чимало з яких, до речі, ідентифікують себе як білоруси, на жаль, не на краще.

— Міркуйте самі: до 50-х років минулого століття наші Дроздинь та Старе Село простягалися туди, де нині білоруський національний заповідник «Ольманські болота». А потім, коли там почали зводити військовий полігон, людей звідти виселили, — розповідає голова Старосільської територіальної громади Михайло Кузьмич. — От вони традиційно, так би мовити, історично, й вважають ту територію «своєю».

До речі, потрапити на «свою» територію тепер непросто: по-перше, треба неодмінно сплатити згаданих майже 130 доларів; по-друге, пускають лише пішки або ж на велосипеді (жодних квадрокоптерів чи машин — їх залишають на українському боці); по-третє, повернутися (перетнути кордон) треба до 20-ї вечора (влітку було до 22-ї).

От і виходить, що вставати поліським селянам треба раніше від сонця. Щоб уже о 6-й ранку, щойно запрацюють пункти пропуску, перетнути кордон. Далі — добряче напрацюватися (хто не збирав журавлини, той не зрозуміє), та ще й повернутися вчасно. Не встигнеш — дістанеш штраф: прикордонники свою службу знають.

— Зараз клюква стоїть 25-28 гривень за кіло, а зимою може й до 70 дойти, як складеться, — розкриває нехитру бухгалтерію Віталій Крупич. — Удома розстеляємо її на поли, щоб дозріла й набрала кольору, а далі в спеціальних ямах та бочках хранимо.

Будь-хто перетнути кордон у пунктах пропуску не може: у прикордонників з обох боків є відповідний перелік населених пунктів, по 10 сіл із кожного боку, — саме для їхніх жителів діє спрощений режим перетину. Між іншим, сам Національний заповідник «Ольманські болота» простягається на 30 кілометрів у глиб від українського кордону, оскільки ж білоруських сіл там немає, то збирають дикорослі ягоди і гриби тільки українці. Ось така, сказати б, перевага абощо.

Лише три дні дала цього року білоруська сторона на оформлення дозволів на перетин кордону, тож сільські голови оперативно зібрали в людей документи й централізовано повезли їх до Пінського прикордонного загону.

Втім, тих, хто бажає перетнути межу нелегально, теж вистачає, — кому ж хочеться платити такі гроші, по суті, за «журавля в небі»?

— Торік відвернули від лінії державного кордону понад 20 тисяч чоловік, до адміністративної відповідальності притягнули близько пів сотні, — розповідає речник Житомирського прикордонного загону імені Січових стрільців Юрій Шахрайчук. — Роз’яснюємо людям, спрямовуємо їх через пункти пропуску.

Угода між урядами України та Білорусі про спрощений перетин кордону для жителів прилеглих районів обох країн, яка діяла 10 років, незабаром втратить чинність. Тож найбільша тривога українських селян-поліщуків — чи продовжать її дію. Бо геополітику вершать правителі, а страждають від неї звичайні люди, яким треба вижити й прогодувати власні родини.

_{Рівненщиною пролягає 218 кілометрів українсько-білоруського державного кордону. Три пункти пропуску «Березове», «Познань» та «Дроздинь» нині працюють у два періоди: з першого липня по 10 серпня (коли достигають чорниці) та з першого вересня по 15 листопада (журавлина). Щодня кожен із них перетинає від 300 до 500 жителів прикордоння.}