Архів
Вівторок,
21 вересня 2021 року

№ 70 (19918)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господар
  Версія для друку          На головну
  • Природа і ми

Доведеться звикати до сусідства

Василь САДОВИЙ.

Закарпатська область.

Ці меткі, як на свої розміри, птахи з’явилися на Закарпатті на початку 2000-х. На місцеві водойми вони залетіли з сусідньої Угорщини, болотяні простори якої облюбували давно.

МІСЦЕВІ рибалки відреагували на цих крилатих мігрантів ледь не панічно, побоюючись, що вони спустошать місцеві водойми. Адже баклани надзвичайно вправні ловці риби, ефективність їхнього полювання майже стовідсоткова. Гучно ляскаючи крилами, з криками і плескотом вони заганяють здобич на мілководдя, пірнають, хапають рибу, вигулькують на поверхню і швидко її з’їдають. Таке «свято черева» триває доти, доки птах повністю не насититься. Фахівці підрахували, що один баклан за добу з’їдає приблизно 700-750 г харчу. Тож людям із вудками доводиться тільки спостерігати, як вони тягають із річки живність.

Відносяться ці птахи до роду пеліканоподібних. Бувають різноманітних кольорів — від чорних до сірих і повністю білих. Велика частина видів мешкає на морях чи поблизу них, а деякі вільно розселяються Європою і Азією. Місця для зимівлі обирають так, щоб як мінімум років 10 повертатися до них. Після цього «тестового» терміну, якщо їм сподобалася зимівля, можуть прилітати сюди протягом десятків, а то і сотень років. Баклани будують гнізда в кронах високих дерев. У кладці від 3 до 6 яєць, які по черзі висиджують обоє батьків.

На низинній Тисі освоївся один із 40 підвидів цього птаха — баклан великий. В Україні цих пернатих захищає законодавство: за відстріл передбачено притягнення до відповідальності, чималі штрафи. Тим часом ці крилаті мисливці селяться вже не тільки у низині, а й у гірській місцевості, зокрема в Рахівському районі. За словами рибалки Василя Келемена, вони днюють у заплавах неподалік українсько-угорського кордону. Рибу тут виїдають майже повністю.

Ще одну колонію бакланів можна побачити на річці Латориця поблизу словацького кордону. Та, опанувавши річки й гори, ці зайди починають цікавитися приватними ставками, особливо форельних господарств. Це дуже дошкуляє фермерам, адже пристрої для відлякування на надто ефективні.

Є ще одна проблема: у місцях гніздування баклана гине майже вся рослинність. Причиною є послід цих птахів, бо азоту в ньому в 33 рази більше, ніж у звичайному гної. Тож флора, як то кажуть, вигорає.

Та доводиться миритися — баклани стали неминучими в нашому довкіллі. Побоювання, що вони катастрофічно швидко розмножаться й винищать усю рибу, на щастя, не справджуються. Через те, що Тиса та інші водойми Закарпаття не надто багаті на іхтіофауну, частина бакланів повернулася до Угорщини, а кількість тих, що лишилася, не фатальна.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
«Вікно можливостей» зачинилось
Читати
Нема пенсіонера — нема проблеми
Читати
Мінералка, снікерс, яблуко та прапор РФ
Читати
Спільні військові навчання
Читати
Примусова вакцинація: студенти — проти
Читати
Зарплати «покращать». Але не цього року
Читати
Чорноземи йдуть на продаж
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове