• Сільські обрії

Про борщ і не тільки

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

Фото автора.

Перший гастрофестиваль «На борщ!» відбувсь у Краснокутську. На Слобожанщині до цього таких «смачних» дійств, присвячених нашій найвідомішій у світі національній страві, ще не проводили.

_{Відродження традицій}

— МИ ВИРІШИЛИ його організувати задля відродження українських культурних традицій, пропагування звичаїв нашого народу,— говорить краснокутський селищний голова Ірина Карабут.

Із самісінького ранку на гарненько викошеній і викорчуваній од чагарників галявині диміло й пахло. Борщі варилися в казанах, каструлях, баняках, які привезли із собою учасники конкурсу. У фестивалі взяло участь 25 команд, які представляли Богодухівський район. Нині до нього входять Богодухівська та Валківська міські, а також Золочівська, Коломацька і Краснокутська селищні територіальні громади. Певна річ, найширше була представлена остання — селище і старостат. Кожний кухар, звісно, мав власні секрети найсмачнішого у світі борщу.

Отаман Краснокутського слобідського козацтва Юрій Киргач ділився рецептом козацької страви, яка дійшла до нас із XVII чи навіть XVI століття. Каже, в московитів картоплю тоді не вирощували, а в Україні її вже садили й копали. Власне, українці почали смакувати бульбою практично відразу після того, як Колумб привіз її в Європу з Америки через Волощину, тобто Молдову. «Родзинка» козацького борщу в тому, стверджує Юрій, що готується він із продуктів, які є під рукою. Таку страву він варив і на фронті, де сапером із позивним «Отаман» провоював шість років. Бувало, готував із м’ясом, траплялося, з тушонкою, а часто й пісний.

Коли представники Козіївського старостату Краснокутської громади почали представляти свій рецепт із того, що вони вкинули до казана 5 кілограмів м’яса, я подумав: «Теж мені секрет... У такий навар що не вкинь, у підсумку вийде смачно». Аж ні, особливого смаку їхньому борщу надають в’ялені грушки та гнічені сливки. Варять на вогнищі, розведеному на пні, що розділений на вісім частин. Серцевина стовбура тліє і дає добрий жар. Накривають страву вирізьбленою із грушевого дерева кришкою кілограмів так на три... Ну хіба такий борщ не буде смачним?! А найголовніший секрет у тому, що готується він із піснею. У репертуарі народних артистів із Козіївки творів в автентичному виконанні прозвучало багато. Під яку саме пісню виходить найсмачніший борщ, вони зберегли в таємниці.

_{Секрет на секреті}

БОРЩ із традиційною назвою «український» приготували два Олександри з Краснокутська. Звичайно, в ньому були і свинячі реберця, й усе інше. Однак здивувало те, що у страві плавали поламані качани кукурудзи розміром з долоню, які надають приємного аромату та солодкуватого смаку. По сусідству готували борщ на відварі раків…

Свій секрет привезли до Краснокутська разом із головою місцевого СТОВ «Вперед» Юрієм Михайловим і мешканці села Сінне, що біля Богодухова. Борщ, який приготували шеф-кухарі Любов Ляхова та Любов Заратуйко, за оцінкою гостей свята, став найсмачнішим, бо основним «таємним» інгредієнтом була цілюща вода, набрана з криниці, яку вони нещодавно відродили. На цій воді готували ще козаки, що заснували Сінне 420 років тому, а тепер, слава Богу, будуть варити борщі їхні нащадки.

Чаклував над національним наїдком і Територіальний центр соціального обслуговування Краснокутської селищної ради. Його керівник Віта Ткаченко стверджує, що замало зварити смачний борщ — його ще треба правильно подати. Пам’ятаєте — уміла готувати, та не вміла подавати. Кухарі з терцентру подавали борщ у «німецькому гарбузі», зрізаному зверху біля хвостика, аби була кришечка. Середину з гарбузика вибрано, натомість налито страву.

А ось мешканці Шарівки переконані, що борщ буде смачним, якщо заходитись коло нього у злагоді. Дізнавшись, що працівники їхньої бібліотеки їдуть на фестиваль, один із сусідів зарізав кабанчика і вділив реберець... З таким м’ясом і борщ виходить царський.

Частували тут також варениками, ковбасами, шинкою й отакенними помідорами, кавунами, грушами, медом... Певна річ, і оковитою. Бо фестиваль!

_{У нас буде краще!}

ЗАХІД також став майданчиком для знайомства громад, бо тепер їм жити й господарювати в одному районі.

Утім, Краснокутська громада провела цей фестиваль зі ще одним, як кажуть, прицілом. Нещодавно її представники побували в сусідньому Тростянці на Сумщині, де були здивовані розвитком зеленого та етнотуризму.

— У нас може бути краще, — не мають жодного сумніву краснокутці.

І це не просто слова, для розвитку справи є всі можливості. В Шарівці розташований замок церковного магната Кеніга, у Старому Мерчику — палац Шидловських, у Краснокутську — дендропарк, висаджений понад 200 років тому, з унікальними деревами, зокрема корковим та кавовим. А ще туристів можуть привабити печери підземного козацького монастиря. Пархомівка відома своєю картинною галереєю, де експонуються світові шедеври; в Наталівці стоїть надзвичайно оригінальної архітектури церква, яка залишилася після цукрозаводчика Харитоненка. В цю карту мандрівника чудово впишуться й різноманітні гастрофестивалі.

Вже й сьогодні у ці місцини наїжджає чимало туристичних груп, але щоб такі неоціненні надбання стали сучасними та привабливими об’єктами масового туризму, потрібно вкласти прірву грошей і таланту. Поки є велике бажання діяти. А це, вважайте, вже половина успіху!