• Рядки з листів

Роблять не те, що обіцяли

В УКРАЇНІ є все: корисні копалини, чорноземи, на яких вирощуємо високі врожаї зернових і технічних культур, працьовитий народ... У такій державі начебто маємо великі шанси підняти економіку до високого рівня. Але, на жаль, нема на це політичної волі. Можновладці обіцяють одне, а роблять інше. Транші МВФ не йдуть на розвиток підприємств, на яких працювали б українці, мали б гідну зарплату, сплачували податки до всіх рівнів, Пенсійного фонду.

Такі підприємства, до речі, варто створювати не тільки у великих містах чи містечках, а й у селах, де вирощується худоба, птиця, овочі, фрукти. Тут є все для того, щоб організувати підприємства з переробки. І це був би чудовий поштовх для розвитку українських сіл. Тільки чомусь керівники громад, голови адміністрацій у цьому не зацікавлені, не виявляють ініціативи. Осторонь цієї справи стоїть і Кабмін.

А ще чомусь не спішимо виробляти свою електроенергію, забезпечувати себе власним газом, аби не купувати їх за вкрай високими цінами за кордоном. Між іншим, на думку експертів, запасів українського блакитного палива вистачить і на комунальні потреби, і на харчі.

Високі чиновники наголошують, що транші від МВФ ідуть на впровадження реформ. От тільки ефекту від них не бачимо, хіба що негативний. Візьмімо для прикладу медичну реформу. Після її запровадження люди чекали на покращання надання медичних послуг, натоміть стали свідками довгих черг у поліклініках. До речі, деякі аналізи, що раніше були безкоштовними, після реформи стали з якогось дива платними. Непокоїть також закриття медичних закладів, зокрема протитуберкульозних і психоневрологічних. Невже можновладці так і не згадають про народ, про Україну?

Валерій МАРЦЕНЮК.

Хмельницька область.

Цього року ми відсвяткували тридцяту річницю Незалежності України. Для історії період невеликий, а для держави достатній, аби досягти значних успіхів у поліпшенні життя людей. Але не так сталось, як гадалось. І тепер надія лиш на молоде покоління, яке змінить ветеранів в управлінні країною. Частина ровесників незалежної України вже працює в державних органах. І дуже хотілося б, аби вони змінили наше життя на більш гідне. Бо є серед них ті, хто наперекір усьому негативному виробили в собі тверде переконання, що тільки в боротьбі за справедливість можна досягти поставленої мети. Але, на жаль, вони в меншості і їм не дають себе проявити. Завдання ветеранів — більше розповідати своїм онукам і правнукам про світлі роки в їхньому житті, про те, що тільки чесністю і справедливістю можна змінити світ. Велику роль у вихованні справжніх патріотів держави мають, на мою думку, відіграти також навчальні заклади.

Яків РОМАНЧУК.

с. Стрибіж

Житомирського району

Житомирської області.

Хочеться, як у казці: щоб депутати були совісними і чесними, дбали про достойне життя народу, який їх обрав до парламенту. Натомість у нас, на превеликий жаль, більшість іде до влади лише для того, щоб самому розбагатіти. А там, де починається нажива, патріотизмом і не пахне. Як би отой безлад у владі викоренити? Хочеться, аби принаймні наші внуки жили краще за нас.

Віталій ШМАЛІЙ.

с. Бабайківка

Царичанського району

Дніпропетровської області.