|
Архів П’ятниця,
№ 67 (19915) |
 Про нас |
 Реклама |
 Поточний номер |
 Передплата |
| |
| Малюнки А. Василенка | PDF архів | Архів |
| У номері: | Наша пошта | Соняшник |
|
|
|
|
||||||
|
||||||||
|
||||||||
|
| ||||||||
|
Версія для друку До списку статтей
Роблять не те, що обіцяли В УКРАЇНІ є все: корисні копалини, чорноземи, на яких вирощуємо високі врожаї зернових і технічних культур, працьовитий народ... У такій державі начебто маємо великі шанси підняти економіку до високого рівня. Але, на жаль, нема на це політичної волі. Можновладці обіцяють одне, а роблять інше. Транші МВФ не йдуть на розвиток підприємств, на яких працювали б українці, мали б гідну зарплату, сплачували податки до всіх рівнів, Пенсійного фонду. Такі підприємства, до речі, варто створювати не тільки у великих містах чи містечках, а й у селах, де вирощується худоба, птиця, овочі, фрукти. Тут є все для того, щоб організувати підприємства з переробки. І це був би чудовий поштовх для розвитку українських сіл. Тільки чомусь керівники громад, голови адміністрацій у цьому не зацікавлені, не виявляють ініціативи. Осторонь цієї справи стоїть і Кабмін. А ще чомусь не спішимо виробляти свою електроенергію, забезпечувати себе власним газом, аби не купувати їх за вкрай високими цінами за кордоном. Між іншим, на думку експертів, запасів українського блакитного палива вистачить і на комунальні потреби, і на харчі. Високі чиновники наголошують, що транші від МВФ ідуть на впровадження реформ. От тільки ефекту від них не бачимо, хіба що негативний. Візьмімо для прикладу медичну реформу. Після її запровадження люди чекали на покращання надання медичних послуг, натоміть стали свідками довгих черг у поліклініках. До речі, деякі аналізи, що раніше були безкоштовними, після реформи стали з якогось дива платними. Непокоїть також закриття медичних закладів, зокрема протитуберкульозних і психоневрологічних. Невже можновладці так і не згадають про народ, про Україну? Валерій МАРЦЕНЮК. Хмельницька область.
Цього року ми відсвяткували тридцяту річницю Незалежності України. Для історії період невеликий, а для держави достатній, аби досягти значних успіхів у поліпшенні життя людей. Але не так сталось, як гадалось. І тепер надія лиш на молоде покоління, яке змінить ветеранів в управлінні країною. Частина ровесників незалежної України вже працює в державних органах. І дуже хотілося б, аби вони змінили наше життя на більш гідне. Бо є серед них ті, хто наперекір усьому негативному виробили в собі тверде переконання, що тільки в боротьбі за справедливість можна досягти поставленої мети. Але, на жаль, вони в меншості і їм не дають себе проявити. Завдання ветеранів — більше розповідати своїм онукам і правнукам про світлі роки в їхньому житті, про те, що тільки чесністю і справедливістю можна змінити світ. Велику роль у вихованні справжніх патріотів держави мають, на мою думку, відіграти також навчальні заклади. Яків РОМАНЧУК. с. Стрибіж Житомирського району Житомирської області.
Хочеться, як у казці: щоб депутати були совісними і чесними, дбали про достойне життя народу, який їх обрав до парламенту. Натомість у нас, на превеликий жаль, більшість іде до влади лише для того, щоб самому розбагатіти. А там, де починається нажива, патріотизмом і не пахне. Як би отой безлад у владі викоренити? Хочеться, аби принаймні наші внуки жили краще за нас. Віталій ШМАЛІЙ. с. Бабайківка Царичанського району Дніпропетровської області. Версія для друку До списку статтей | З роси й води БАТЬКІВСЬКИЙ дім — найкраще місце на землі. Тут завше тепло, затишно, пахне дитинством. Саме біля батьків доросла людина знову стає дитиною. Я щаслива, що поруч є моя мама Віра Іванівна Водолазька, яка мешкає в селі Гаврилівка Синельниківського району Дніпропетровщини. Сюди вона вісімнадцятирічною дівчиною приїхала з Тернопільщини на роботу. А вийшло так, що знайшла тут не тільки роботу, а й свою долю. Цими вересневими днями Вірі Іванівні виповнюється 80 років. Крім слів вітання, хочу трохи розповісти про життя найдорожчої мені у світі людини. Доля маму не балувала. Ростила її та виховувала бабуся, оскільки маму маленької Вірочки у Другу світову вивезли в Польщу до концтабору, звідки вона не повернулась, а батько загинув у перші дні війни 1941-го, так і не дізнавшись, що в нього народилася донька. Отже, моя мама залишилася фактично сиротою. Ще з раннього дитинства вона змушена була тяжко працювати. Приїхавши на Дніпропетровщину, влаштувалася на ферму дояркою. Багато років тричі на день доїла вручну по 14-16 корів, розкидала худобі корми. То чи не будуть нині боліти в неньки руки, коли має 32 роки доярського стажу? А скільки домашньої роботи переробили ці невтомні золоті руки, які вміють і смачного борщу зварити, і духмяного хліба спекти, і городину виростити, і шити, і плести, і робити різні вироби. За вдачею Віра Іванівна дуже завзята та моторна. А скільки знає українських пісень! Дорога матусю, вітаю тебе з днем народження! Дякую за твою любов, ласку, знання і виховання. Бажаю, щоб ти завжди була здоровою та веселою. Нехай у тебе все буде добре, хай доля береже від бід і сліз, адже ти цього гідна. Ми всі тебе любимо і поважаємо. Многая тобі літа! Від імені дітей, онуків та правнуків донька
ВІТАЄМО дорогу нашу матусю Вiру Iванiвну Шаповалову з селища Десна Козелецького району Чернiгiвщини з 80-річчям! Мама дуже щира та добра до людей, завжди охоче допоможе, підкаже, підтримає. Вона безмежно закохана в Україну, вболіває за її долю, цікавиться icторiєю, любить тварин. Від усього серця бажаємо тобi, наша люба матусю, міцного здоров’я, благополуччя, гарного настрою, життєвих сил, оптимізму та наснаги. Нехай завжди для тебе сяє сонце радості та щастя, будуть поруч хорошi люди, ніколи не полишають упевненість та бадьорість. А все, що ти задумала, — збувається! Ми тебе дуже любимo. З повагою доньки Інна та Галина.
|
|
