Архів
П’ятниця,
10 вересня 2021 року

№ 67 (19915)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Наша поштаСоняшник

Наша пошта

Добірку підготувала
Валентина ЮРЧИШИНА.

Версія для друку          До списку статтей

Коли душа і серце молоді

Олег КРИВОНІС.

Вінницька область.

На фото автора: Леонід Кришталь разом зі своїми вихованцями у слюсарній майстерні ЦПТО №1.

НАВІТЬ після сімдесяти років можна ходити на роботу, діставати від неї задоволення і відчувати власну потрібність громаді. Все це про відмінника освіти України майстра виробничого навчання першої категорії Вінницького ДНЗ «Центр професійно-технічної освіти» №1 Леоніда Кришталя, котрий віддав улюбленій справі майже пів століття свого життя. «Мені дуже подобається працювати з молоддю, — каже Леонід Михайлович. — Навчати допитливу юнь, передавати їй знання та прищеплювати професійні навички».

Герою ж нашої розповіді захоплення слюсарною справою, роботою по металу передав дід Петро Несторович, який працював механіком на Шпиківському цукровому заводі. Він умів настільки мистецьки поводитись із різними механізмами, що навіть потрапив на сторінки книги-довідника «Історія міст і сіл України». Відтак шляхом знаменитого діда пішов не менш майстровитий онук.

— Діти, які приходять до нас на навчання, самі обирають собі спеціальність, — продовжує Леонід Михайлович. — Ми тільки виховуємо в них смак до професії. Потроху, день за днем, місяць за місяцем в учнів формується зацікавленість, потім розуміння, а ще пізніше — бажання навчатись. Це я до того, що переважна більшість наших третьокурсників надзвичайно різниться від тих, хто тільки переступив поріг центру. Повірте, це вже зовсім інші діти. Та що там казати: ось, наприклад, наш випускник Юрій Балецький завершив навчання, здобувши шостий розряд. У той час як стандартний базовий — це третій. Нині він працює у нас майстром. А торік вихованець навчального закладу виборов третє місце на Всеукраїнському конкурсі. Загалом маємо низку випускників, котрими по-справжньому пишаємося. Тому коли на власні очі бачиш прогрес, як дитина зростає у професійному рівні, то й самому стає радісно на душі. Забуваєш, що тобі вже стільки років, і з великим бажанням біжиш на роботу.

Майстри виробничого навчання тут разом із учнями налагодили виробництво товарів народного вжитку, зокрема лещат, молотків, сапок, ножівок, інструментів і навіть слюсарних наборів для ювелірів. Всі вони просто на ура розходяться на виставках-продажах. Але найцікавіше те, що сировиною для виготовлення корисних речей служать списані відходи чи некондиційні вироби з металу, які ЦПТО №1 як гуманітарну допомогу надають підприємства Вінниці.

Крім того, навчальний заклад активно допомагає Українському війську із перших днів війни. Скажімо, кулінари готують і відправляють на фронт морожену і квашену продукцію, борщові набори. Слюсарі виготовили вже понад десять тисяч мініпідігрівачів, які мають неабиякий попит серед снайперів та розвідників, адже їм доводиться тривалий час перебувати на холоді просто неба. Інші хлопці у складі ремонтних бригад нарівні з дорослими на потужностях «45-го заводу» беруть активну участь у відновленні паливних наливників.

Версія для друку          До списку статтей

З роси й води

БАТЬКІВСЬКИЙ дім — найкраще місце на землі. Тут завше тепло, затишно, пахне дитинством. Саме біля батьків доросла людина знову стає дитиною. Я щаслива, що поруч є моя мама Віра Іванівна Водолазька, яка мешкає в селі Гаврилівка Синельниківського району Дніпропетровщини. Сюди вона вісімнадцятирічною дівчиною приїхала з Тернопільщини на роботу. А вийшло так, що знайшла тут не тільки роботу, а й свою долю.

Цими вересневими днями Вірі Іванівні виповнюється 80 років. Крім слів вітання, хочу трохи розповісти про життя найдорожчої мені у світі людини. Доля маму не балувала. Ростила її та виховувала бабуся, оскільки маму маленької Вірочки у Другу світову вивезли в Польщу до концтабору, звідки вона не повернулась, а батько загинув у перші дні війни 1941-го, так і не дізнавшись, що в нього народилася донька. Отже, моя мама залишилася фактично сиротою. Ще з раннього дитинства вона змушена була тяжко працювати. Приїхавши на Дніпропетровщину, влаштувалася на ферму дояркою. Багато років тричі на день доїла вручну по 14-16 корів, розкидала худобі корми. То чи не будуть нині боліти в неньки руки, коли має 32 роки доярського стажу? А скільки домашньої роботи переробили ці невтомні золоті руки, які вміють і смачного борщу зварити, і духмяного хліба спекти, і городину виростити, і шити, і плести, і робити різні вироби. За вдачею Віра Іванівна дуже завзята та моторна. А скільки знає українських пісень!

Дорога матусю, вітаю тебе з днем народження! Дякую за твою любов, ласку, знання і виховання. Бажаю, щоб ти завжди була здоровою та веселою. Нехай у тебе все буде добре, хай доля береже від бід і сліз, адже ти цього гідна. Ми всі тебе любимо і поважаємо. Многая тобі літа!

Від імені дітей, онуків та правнуків донька

 

ВІТАЄМО дорогу нашу матусю Вiру Iванiвну Шаповалову з селища Десна Козелецького району Чернiгiвщини з 80-річчям!

Мама дуже щира та добра до людей, завжди охоче допоможе, підкаже, підтримає. Вона безмежно закохана в Україну, вболіває за її долю, цікавиться icторiєю, любить тварин. Від усього серця бажаємо тобi, наша люба матусю, міцного здоров’я, благополуччя, гарного настрою, життєвих сил, оптимізму та наснаги. Нехай завжди для тебе сяє сонце радості та щастя, будуть поруч хорошi люди, ніколи не полишають упевненість та бадьорість. А все, що ти задумала, — збувається! Ми тебе дуже любимo.

З повагою доньки Інна та Галина.

 

 

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове