• З літопису наших днів

Дороги дорогою ціною

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

У середині березня відома на Дніпропетровщині компанія «Будінвест інжиніринг» у рамках «Великого будівництва» з блиском виграла тендер на ремонт у нещодавньому Томаківському районі автошляху від села Одарівка до Вищетарасівки. Це вже обійшлось обласному бюджету в 402 мільйони гривень. А наприкінці місяця ця ж компанія підписує ще один контракт зі Службою автомобільних доріг (САД) області: на ремонт автомагістралі з міста Кам’янське дугою мало не триста кілометрів колишніми Петриківським, Царичанським, Магдалинівським і Новомосковським районами. О, як звучить! І всього за 302 мільйони. Хоча правда полягає в тому, що компанія відремонтувати бралася всього 14 кілометрів.

А В ОСТАННІЙ день березня фірма нікому іншому не залишає шансів виграти відразу три конкурси на ремонт трьох шляхів місцевого значення. Знову окремими ділянками вкупі на 942 мільйони. Ще одну правду маємо відкрити: легко й спритно виграв «Будінвест інжиніринг» тендери через те, що решта претендентів чомусь конкурсною комісією «відшивалася». Залишалася конкурувати тільки компанія «Автомагістраль-Південь», але це вічний «суперник», який чомусь завше приречений програвати. Бо який тендер без «конкурента», нехай і підставного?!

Нарешті у травні традиційний переможець, дійшовши, мабуть, висновку, що набраних контрактів йому все ж замало, укладає ще один, останній нинішнього року, із САД області контракт — цього разу на суму аж 770 мільйонів гривень для ремонту траси Верхньодніпровськ — Верхівцеве — Божедарівка. Таким чином, за підрахунками громадського об’єднання «Люстраційно-антикорупційна рада Придніпров’я», тутешній «тендерний король» набрав робіт на майже 2,5 мільярда гривень.

Скидалося на те, що фірма в регіоні чи не найпотужніша. Із відповідним досвідченим кадровим потенціалом інженерів і робітників, не кажучи вже про наявність достатнього парку будівельної техніки. Але уявіть собі, нічого подібного: в документах, поданих тендерній комісії, зі своєї власності фірма заявляла тільки електрозварювальний апарат, ручну машину для маркування автодоріг і піскоструминник. Погодьтеся, не густо. Якщо точніше — замало. Щодо кадрів, то «Будінвест» також робить ставку на орендованих чи найманих. Залучені компанії переважно зареєстровані за тією ж адресою у Дніпрі, що й сам переможець тендерів, або пов’язані з його власниками, отож маємо справу явно з «прокладками».

Одначе ще пікантніший факт, кому належить «Будінвест інжиніринг», — досить відомому Володимиру Дубінському. Свого часу очолювані ним і його братом Леонідом ТОВ «Будмакс компані», «Містокомбуд», «Бротерм» і т.д., а згодом і «Будінвест інжиніринг» уже «світились» у кримінальних справах, разом, до речі, з окремими службовцями ОДА, і суть тих розслідувань зводилася до «відмивання» бюджетних коштів через підставні підприємства. Також констатувалося, що ремонти шляхів виконувались із явним браком. Але щось там докупи не склалось, і всіх тоді, мов тих щук у відомій байці Глібова, випустили у воду, а компанія «Будінвест» Володимира Дубінського знову у фаворі обласної влади «слуг народу».

Однак і це ще не все. Перед тим обидва брати пройшли неабияку «школу» в… Сполучених Штатах Америки. Побувавши аж на тому березі океану, вони займалися теж своєрідним «великим будівництвом» — вкладанням коштів наївних чи довірливих американських громадян у спорудження всіляких об’єктів. З обіцянками неабияких дивідендів. Але мусили тікати стрімголов із чужого континенту в рідні пенати. Бо інакше потрапили б під суд міста Сакраменто. І нині Дубінські значаться у списку тих, кого ФБР США розшукує через шахрайство з нерухомістю.

Тому й маємо те, що маємо: гучно ініційоване Президентом Володимиром Зеленським «Велике будівництво» на Дніпропетровщині, та й по всій Україні, люди влучно перейменували на «велике крадівництво». А народ, як відомо, скаже, як зав’яже. Що підтверджує і скандал, котрий зчинився навколо вже згаданої вище фірми «Автомагістраль-Південь». Днями на Дніпропетровщині правоохоронці зробили — краще пізно, ніж ніколи — «відкриття», що місцеві нові дороги будуються, а старі ремонтуються таки з краденого чи нелегально добутого піску. А хіба не «Сільські вісті» протягом останніх трьох років канонадою публікацій не втомлювалися стверджувати, що цей підпільний бізнес сягнув небувалого розмаху?! Пісок черпають сотнями, тисячами, мільйонами тонн головним чином із річки Оріль чи приорільських мальовничих околиць. Проте... Газета писала — а обласна влада відмовчувалась, води з Орелі у роти набирала. І ось тільки тепер з’явилась і в Дніпрі інформація, що, виявляється, «Автомагістраль-Південь» за два останні роки одержала підрядів на постачання для автодорожніх потреб піску на 80 із гаком мільярдів гривень. Саме їй довіряють забезпечувати будівельні роботи на дорогах області таким дефіцитним будматеріалом. Хтось скаже: якщо компанія — надійний постачальник, то чому б і ні? А заковика ось у чому. За даними колись уповноваженої Антимонопольного комітету України Агії Загребельської, фірма «Автомагістраль-Південь», згідно з документами, закуповує пісок у різних компаній-«прокладок». А видобутком його нібито займається Петриківський рибгосп і продає тонну по 65 гривень. Як на теперішні ціни, геть не дорого. Але «Автомагістраль-Південь» продає пісок підрядникам Служби доріг області по 359 гривень за кубометр. «Навар» — понад 500%! Хапай, поки дають!

Але щоб у всіх обсягах уявити масштаби розкрадання коштів, треба ще й знати, повідомила Загребельська, що нині дев’ять із десяти великих держзакупівель — це закупівлі на будівництво і ремонти доріг. Чи не тому, що тут красти найлегше? Тому й поготів нема віри, що у вищих ешелонах влади та в партії «Слуга народу» про це не відають.

Між іншим, ідея «Великого будівництва» запозичена Зеленським в американського президента Франкліна Рузвельта, який зосередився на прокладанні у США автомагістралей. Але ця історія цікава тим, що тоді американські журналісти дізналися про появу «дорожньої мафії». Після публікацій про це в пресі й гучного скандалу Рузвельт створив загони з представників ФБР, генпрокуратури і шерифів на місцях, які взялися викривати казнокрадів. Уже за кілька років понад сорок затриманих були засуджені на досить тривалі терміни ув’язнення, а найголовніше — повернули державі вкрадені сотні мільйонів доларів.

Чи дочекаємось і ми такого фіналу «Великого будівництва» — запитання, яке не може не хвилювати сьогодні українське суспільство. Мабуть, що ні. Адже не встигли ми поставити крапку в попередньому абзаці, як Державна аудиторська служба сповістила про дивні оборудки навколо ремонту в області державної автомагістралі Знам’янка — Луганськ. На нього тендер виграла компанія… «Автомагістраль-Південь»! Причому в кілька хитрих підходів. Спершу договір було укладено на 1 мільярд гривень. Однак навздогін «уточнили», що знадобиться ще 789 тисяч. Через якихось же дев’ять місяців з’ясувалося, начебто не вистачає ще 713 мільйонів, які й виділили тихцем за обопільною згодою. А тепер Державна аудиторська служба України (ДАС) своїми підрахунками довела, що САД «перевитратила» не менш ніж пів мільярда бюджетних коштів.

А коли цей матеріал уже був готовий до передавання в редакцію, на корпункт зателефонував депутат Китайгородської сільради Григорій Давиденко і повідомив, що «за таємною командою Служби автомобільних доріг екскаваторами і бульдозерами знищено частину заповідної місцини «Гора Калитва» — ТОВ «Автомагістраль-Південь» виймає там глину і пісок». Причому САД області спершу божилась і клялась, що нізащо не чіпатиме легендарної гори на березі Орелі, а коли не дотримала слова, заднім числом надіслала в громаду запит щодо дозволу фактично плюндрувати її.

Калитва — пам’ятка природи ще часів дніпровського зледеніння, яка на 81 метр піднялася над рівнем довколишнього степу п’ятикілометровою підковою і багато віків правила за захисний сторожовий пост для місцевого населення. Зокрема, і для запорозьких козаків. З Калитвою пов’язана цікава й не дуже давня історія. Люди після жовтневого перевороту поділили гору на земельні ділянки і заходилися розорювати її схили, відтак після дощів її почало бурхливими потоками розмивати. Коли створили тут колгосп, була зібрана команда з 17 осіб, котрі чотири роки поспіль піднімалися на Калитву, висаджували на ній та доглядали саджанці білої акації, а також ясенів і дубів — загалом, як підрахували нащадки, понад 20 мільйонів дерев. На горі густо забуяв більш як стогектарний ліс, і вона перестала гинути.

Аж до наших часів. Поки на неї не видерлися бульдозери та екскаватори «дуже великих будівельників» нищівної і злочинно-збожеволілої епохи.