Цукрова недостатність

Василь ПІДДУБНЯК.

Кирнасівський цукровий завод на Вінниччині місцеві жителі боронили 12 років. Але попри обіцянки нові господарі повністю зруйнували будівлю та вивезли все обладнання.

Не на початку вересня, як зазвичай, а вже у серпні в Україні стартував сезон цукроваріння.

ПРО ЦЮ подію першим сповістив чи не найстаріший завод Черкащини — Селищанський, що в Корсунь-Шевченківському районі, збудований іще 1847 року.

Нині це підприємство, що входить у ТОВ «Панда», — одне з передових, а отже, взірцевих. Що то значить, коли люди, які стали новими власниками заводу, підійшли до промислу і виробничих потужностей із розумом, а не з безжальним газовим різаком.

А могло ж бути інакше. Так, скажімо, як сталось із двома цукрозаводами у донедавна Теплицькому районі Вінниччини — Удицьким і Соболівським. Не марсіани чи росіяни, а свої ж таки зажерливі землячки за цілковитої бездіяльності тодішньої обласної влади ударними темпами «вграли» цукроварні, до яких навіть німецькі окупанти ставилися по-господарськи.

Криза, яка охопила Україну в 90-х роках, не оминула й Селищанського цукрового заводу: підприємство перебувало у стадії банкрутства. Та, на щастя, на завод прийшов інвестор — ТОВ «Панда». Це український агрохолдинг з офісом у Василькові Київської області, який об’єднує підприємства сільського господарства та цукрової промисловості у Черкаській області.

Інвестори не обіцянками, а конкретно і результативно дали тому банкрутству по зубах!

Сьогодні Селищанський цукровий завод — одне з провідних підприємств традиційної для України переробної галузі. Власники «підвели» під завод широку сировинну базу, впроваджуючи на марші сучасні високорентабельні технології виробництва цукру.

Однак так аж ніяк не так і аж ніяк не скрізь.

Втратила славу «цукрового Донбасу» Вінниччина, на руїни перетворилися десятки підприємств у сусідніх областях, почив у Бозі один із наймолодших у країні Знам’янський (на Кіровоградщині) цукрозавод, побудований у 60-х роках минулого століття, другий — на початку 2000-х.

Його спершу закрили, а потім взагалі порізали на брухт.

Куди не кинь — руїна йде і руїну поганяє.

Паралельно із цукропереробною галуззю руйнувалась і сировинна база. Площа посівів солодких коренів в Україні після бездумної «капіталізації» цукроварень постійно скорочувалась. Так, 2017 року «буряки листочками стелились рядочками» на площі 315 тис. га, 2019-го — на 222 тис., а торік був зафіксований історичний мінімум — 216 тис. га.

Чуєте, не просто мінімум — історичний!

Аналітик Національної асоціації цукровиків «Укрцукор» Назар Михайловин, як передають Сomments, зауважив, що саме скорочення за останні три роки полів під цукровими буряками негативно позначається на вартості цукру і на цукровій галузі загалом. На його думку, тут вихід один — стимулювати агровиробників засівати більші площі.

Залагодити ситуацію можуть і деякі запропоновані аграрними асоціаціями ініціативи, зокрема зниження ставки ПДВ на готову продукцію до 14%, в тому числі й на цукор. Це сприятиме збільшенню споживання його на внутрішньому ринку, розширенню посівних площ, відновленню роботи більшості заводів і відкриттю нових робочих місць.

Фахівець назвав деякі цифри «зростаючого падіння»: «У 2020 році площі посівів цукрових буряків становили 209 тисяч гектарів, тоді як для задоволення потреб внутрішнього ринку у виробництві цукру необхідні посіви мінімум на 228-230 тисяч». Аналітик ще раз загострив увагу на тому, що в Україні зменшується виробництво цукру — із 2,14 млн т у 2017 р. до 1,15 млн т 2020-го.

І когось схвилювало те, що коли так піде, то Україна питиме індійський чай з індійським цукром чи бразильський мате з бразильським таки цукром?

Занепокоїла ця обставина Президента, міністрів, народних депутатів?..

Збентежила, бігме!

Без довгих роздумів над склянкою чаю народний депутат України від усюдисущої партії «Слуга народу» голова Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики доктор юридичних наук, професор, адвокат, власник юридичної компанії Jurimex, експерт Taxlink Данило Гетьманцев розробив законопроєкт за № 5673.

Метою цього документа є «запобігання суттєвим ціновим коливанням на внутрішньому ринку цукру білого, пов’язаного з недостатньою його пропозицією, шляхом створення ринкових умов та стимулювання імпорту для необхідного забезпечення цукру білого у достатніх обсягах».

І що ж пропонує пан професор від «Слуги народу»?

Професор із депутатським мандатом, який до цукрової галузі має такий же стосунок, як і до цукрових буряків, а саме ніякий, пропонує тимчасово, до 1 жовтня 2021 року, встановити тарифну квоту на ввезення в Україну цукру білого в обсязі 60 тис. тонн зі ставкою ввізного мита в розмірі нуль відсотків від його митної вартості.

Законопроєкт (у разі його прийняття парламентом) відкриває українські ворота чужоземним промисловцям і купцям: «Ласкаво просимо! Окріп наш, цукор ваш...»

Люди, котрі, так би мовити, варяться у цукровій галузі, буквально шоковані такою «службою народу». Ось коментар президента групи компаній «Панда» Геннадія Бобова, який цитує агенція «Українські новини»: «В останні роки тенденція в розвитку цукрової галузі негативна. В таких умовах держава мала б допомогти зберегти хоча б те, що залишилося від колись потужної цукрової галузі України. Однак натомість ми спостерігаємо іншу тенденцію. У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт №5673, яким пропонується імпортувати в країну цукор без будь-якого мита напередодні сезону цукроваріння. Це при тому, що українське виробництво може повністю покрити всі потреби держави, а в урожайні роки можна навіть експортувати продукцію».

Висновок президента «Панди» більш ніж невтішний: «Якщо у галузі, від якої залежать долі десятків тисяч людей, є проблеми, то її потрібно підтримати в скрутний період, а не добивати у період кризи. Втратимо цукрові заводи — назавжди будемо залежати від імпорту цукру».

Фахівець переконаний, що цього року врожай цукрових буряків буде на значно вищому рівні й заводи зможуть виробити достатньо солодкого піску для України. Проте якщо на ринки зайде дешевий імпортний цукор, то це складе нерівну конкуренцію вітчизняним виробникам.

Перспективи обнадійливі, висновки — невтішні.

Куди ж ти котишся, Україно?..