Дорога до джерела

Мико

ла ПЕТРУШЕНКО.

Київська область.

СІЛЬСЬКА хата — місце, де ростуть діти. Дорога біля неї — шлях, яким вони йдуть у доросле життя. Кожна втрачена хата — це замулене джерело, яке більше не наповнює державу. Підтримання життя в селі нині потрібне не лише окремим хатам і вулицям. Всій державі. Бо ж, не забуваймо, село — її колиска.

Думаю про це, йдучи дорогою, яка, може статись, згодом уже нікуди й ні до кого не вестиме. А це ж сільська вулиця! Ліворуч і праворуч хати. Точніше, згадки про них. Десь видніється в дикорослих чагарниках залишок стіни. В іншому місці обвалений дах проріс бузиною. Нагадують про себе й пустоти входу до погребів, які ніби благають про порятунок. Моторошно бачити зарості, якими природа намагається приховати людські трагедії. Спричинило їх безробіття. Люди полишили все і подались у пошуках щастя-долі в інші краї.

Бо свого часу, давши старт агрореформам, можновладці не подбали про те, щоб селянин міг у рідному краї заробляти на гідне життя. Вони справу повели так, що земля, на якій заробляють, потрібна, а люди зайві. Нині саме об’єднані територіальні громади можуть і повинні виправити ситуацію. Тільки вдатний господар здатен потурбуватися про село і людей. Лише він розуміє: і поля необхідно засівати, але водночас і розвивати ферми, переробляти частину врожаю на місці. Одне слово, тепер треба самим відстоювати свої права на працю та гідне життя, бо на владу годі надіятись. Не можна допустити, аби зникали хати і цілі сільські вулиці, інакше ними вже ніхто не ходитиме й вони нікуди не вестимуть. Залишаться тільки шляхи, якими вивозитимуть збіжжя на експорт. Саме такими звітами нас періодично втішають чиновники, трублячи про успіхи в агросекторі. Оперують тоннами, цифрами експорту і кількістю ухвалених законів. Але ніхто не піклується про людей, як їм живеться на рідній землі.