Архів
П’ятниця,
20 серпня 2021 року

№ 62 (19910)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Наша поштаСоняшник
  Версія для друку          На головну
  • Сторінки історії

Тужливий реквієм дніпровської хвилі

Ганна Бойчук.

Wikipedia Commons.

Цій запорізькій трагедії цього року виповнилося 80. Близько 20-ї години вечора 18 серпня 1941 року місто здригнулось од потужного вибуху. Підірвали Дніпрогес. Красень, величний символ міста на Дніпрі, споруджений потом і кров’ю народними. Пролом понад 165 метрів завдовжки, утворений у результаті підриву ГЕС, призвів до утворення хвилі близько 30 метрів заввишки.

ЦЯ стихія за лічені хвилини змила прибережну міську смугу й докотилася до острова Хортиця, затопивши нижню його частину. Велика вода також дійшла до сусідніх міст — Нікополя і Марганця, розташованих майже за 80 кілометрів вниз за течією Дніпра. Кількість загиблих достеменно не названо, але навіть за найскромнішими підрахунками істориків вони становлять від 20 до 120 тисяч осіб. Окрім того, було знищено худобу, житло, інфраструктуру, провізію.

Людей про можливу загрозу не попередив ніхто, і це обернулось неймовірним жахом для тисяч мешканців міста, які жили на берегах Дніпра, біженців, котрі переправлялись того дня через річку, солдатів Червоної армії. Майже всіх їх назавжди поглинула вода. Не повідомили про час вибуху навіть командування Південного фронту, відступаючі військові частини якого переправлялись через Дніпро та були розташовані у дніпровських плавнях. Таким чином було скоєно один із найкривавіших злочинів більшовиків на території України проти власного народу.

Досить довго, майже 40 років, замовчувалася правда про те, хто спричинив трагедію. Існував міф, що Дніпрогес підірвали німці, однак достеменно відомо, що це не так. Наказ про знищення Дніпрогесу віддав особисто Йосип Сталін, підписавши відповідну шифрограму. Насправді це була поширена в СРСР практика: радянські спецслужби проводили масове мінування міст, які здавали німцям. Звісно, про людей при цьому ніхто не думав.

На той час дві дивізії вермахту підійшли до Запоріжжя й облаштували позиції на правому березі Дніпра. Червоноармійці були повністю деморалізовані швидкими наступальними діями німців і вже після перших сутичок розпочали відступ. Дніпровська ГЕС була замінована заздалегідь 157-м полком НКВС.

У греблю було закладено 20 тонн вибухівки, яку напередодні доправили двома літаками з Москви. Підрив здійснили червоноармійці Борис Епов та Олексій Петровський, взявши на себе визначення часу проведення операції. І, за словами запорізького історика кандидата історичних наук Владислава Мороко, прорахувалися. Війська вермахту тоді навіть і не збирались захоплювати Запоріжжя, до якого вони ввійшли на два місяці пізніше. «Насправді Епова і людей, які були під його керівництвом, хвилювало не стільки те, що нацисти захоплять Запоріжжя, скільки те, що вони не виконають наказу Сталіна», — резюмує історик.

Історична правда поступово відкрилася людям. Як і те, що серед постраждалих головним чином було мирне населення. Одним із перших, хто розповів про це, був український письменник Олесь Гончар. 1960 року вийшов друком його роман «Людина і зброя», твір значною мірою автобіографічний. В останні дні страшного літа доброволець студент Гончар був неподалік Запоріжжя, в окопах на лівому березі Дніпра біля Дніпропетровська. Тож писав не за чутками: «Ще кілька тижнів триматиметься Запоріжжя… Але рани Дніпрогесу уже не закрити. День і ніч клекотатиме рана, і заголосить затоплювана, тонуча в нежданих розлийводах вся понизова частина міста, до жахіття війни доєднається жахіття стихії: стримувані води підуть на плавні потопом, несподівана повінь топитиме застрялі у плавнях війська, людей, техніку, а вище, на обмілілому озері, коли спаде вода, вирине старий Кічкас, вилізуть один за одним з води чорні, зеленим слизом покриті пороги, вилізуть і заревуть на всю Україну».

Представники запорізької громадськості щороку 18 серпня приходять до Дніпрогесу, щоб вшанувати пам’ять загиблих від вибуху співвітчизників. Акції пам’яті відбуваються й на Дніпропетровщині, зокрема у старій частині міста Нікополь, біля пам’ятного знака «Жертвам політичних репресій в Україні».

Маємо пам’ятати!

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Аграрії у лідерах
Читати
Гадали — на мрію, а вийшло — на їжу
Читати
Передчасне прощання з літом
Читати
Серед найпопулярніших філологія, право і комп’ютерні науки
Читати
Колекторів поменшає
Читати
Працелюбні, ще й дешевше обходяться
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове