• Постаті

«Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни»

Володимир БУРБАН.

18 серпня виповнилося 185 років од дня народження Олександра Яковича Кониського (1836-1900 рр.) — великого патріота України, «першого самостійника», письменника, журналіста, громадсько-політичного діяча, правника, одного із фундаторів Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка.

«ЗНАЧНА частина його творів, зокрема публіцистичні статті, перейнята націоналістичними тенденціями» — такий ідеологічний штемпель було поставлено на імені цієї видатної людини за радянських часів. А ще ніде ні словом не обмовлялося, що він був автором тексту духовного гімну України «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни» на музику геніального композитора Михайла Лисенка.

Це він, Олександр Якович Кониський, 1873 року порушив питання про державну самостійність України. Йому належить стаття «Український націоналізм» — полум’яний маніфест національного визволення.

З’ява на українських теренах такої постаті, як О. Кониський, була цілком закономірною — йшов процес підготовки потужних національних сил, зміцнення нової провідної верстви. Як писав В. Костомаров у листі до С. Аксакова, «на дні душі кожного думаючого українця… сплять Виговський, Дорошенко й Мазепа і прокидаються, коли настане слушний час».

Іще юнаком Олександр зробив свій вибір. У ранніх поезіях задекларував: «Спокою рабського не хочу», «Я не боюсь тюрми і ката». Його запідозрили у приналежності до політичної антиурядової організації, невзабарі арештованого вислали до Вологди, де він мало не втратив зір. Повернувшись до Києва, підтримував найтісніші зв’язки з М. Драгомановим, М. Лисенком і П. Чубинським, був серед засновників київської «Громади», стояв біля витоків Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка («НТШ») у Львові. Бачимо його серед діяльних організаторів недільних шкіл, автором українських підручників для них («Українські прописи», «Арифметика, або щотниця», «Перша граматика, або читання»). Як член Київської ради обстоював впровадження у школах української мови.

У декалогу його першорядних заслуг перед Україною велике місце посідає літературна й журналістська діяльність. Серед українських літераторів О. Кониський мав, здається, найбільше псевдонімів — зокрема: Верниволя, Горовенко, Кошовий, Перебендя, Сирота з України, Сивий з Лисим, Барон фон-дер, Фрик-Брик, В. Буркун, О. Хуторянин — усього близько 150. Вже юнацькі поезії Олександра Кониського набули популярності в Україні, особливо серед молоді. Подієвими були також прозові твори-оповідання і повісті з народного побуту. Зокрема, повість «Юрій Горовенко» зачіпала гострі проблеми національного відродження України.

Окрема стаття — Кониський і Шевченко. Його любов до великого українця не була звикло ритуальна. Він став першим професійним біографом Кобзаря. І досі залишається затребуваною ґрунтовна двотомова біографія «Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя». Аби донести образ Кобзаря до російського читача, О. Кониський 1898 року видав в Одесі російською мовою «Жизнь украинского поэта Тараса Григорьевича Шевченко (Критико-биографическая хроника)». Йому ж належить український переклад «Щоденника» Т.Г. Шевченка.

Як адвокат за фахом Кониський мав широку адвокатську практику, був автором праць з юриспруденції. А як вправний журналіст виступав на сторінках газет і журналів, зокрема Галичини і Буковини.

Творити й діяти Олександрові Кониському доводилося нелегко. І не тільки через утиски і переслідування офіційної влади. Як писав Пантелеймон Куліш, «розплодився на Вкраїні тиск чужомовного, нам ворожого панства, яке зрадливо сидить у нас на апостольських сідалищах».

А хто за нинішніх часів сидить у нас на «апостольських сідалищах»? Україну обсіла облудна лжедмитріада авантюристів і нахабних неуків. А зовні — ще більша, путінська, напасть (до речі, за словником Володимира Даля, «путин» означає «ломотная боль в пояснице (lumbago?), от которой заговаривают, кладя поперек порога и присекая кремнем»). Отаку хворобу маємо! Путін перейняв у Сталіна схильність до теоретизування з приводу національного питання. Його стаття про «єдиний народ» — російський і український — верх блюзнірства: як може «єдиний народ» убивати українців, загарбувати їхні землі? Пам’ятаймо засторогу німецького філософа Фрідріха Ніцше: «Чим ширше ти розкриваєш обійми, тим легше тебе розіп’яти»…

Олександр Кониський стояв на чатах нашої довірливої української душі, своїми творами утверджував невмирущість українського духу. У «Молитві за Україну», яку ми чуємо щоранку на українському радіо, проказував:

Молюся, Боже Єдиний,

Нам Україну храни,

Всі свої ласки й щедроти

Ти на люд наш зверни!

Дай йому волю,

дай йому долю,

Дай доброго світа,

Щастя дай, Боже, народу

І многая, многая літа!