Наша пошта

• Рядки з листів

Жити у вільній державі

УТРИДЦЯТЕ український народ відзначатиме головне державне свято — Незалежності. Відтоді українці змінили шістьох президентів, дев’ять разів вибирали собі парламентарів і навіть встигли здійснити дві найбільші європейські революції. Чи не найвизначнішим досягненням за тридцять років історії країни є ухвалення Конституції. Важливим кроком було також уведення національної валюти. Пишаємося, що наш синьо-жовтий стяг побував у космосі, український літак «Мрія» став візитівкою вітчизняних авіаконструкторів. Але не можна не згадати і про занепадницькі настрої частини населення. Економічна криза, непопулярні заходи урядів, девальвація гривні — це те, на що доводиться наражатися щодня. Та попри негаразди нинішній рік доводить: більшість українців усіма силами та засобами готова захищати незалежність. Понад 70 відсотків населення пишається тим, що вони є громадянами цієї країни.

Ми нарешті маємо збагнути, що ліміт помилок для нас вичерпано, світ нині стоїть на порозі таких випробувань, що найслабші просто будуть гинути, і не в переносному, а в прямому розумінні. Нині наша державність постала перед серйозними випробуваннями і викликами, пов’язаними насамперед із відстоюванням територіальної цілісності України. Через це тридцяту річницю Незалежності ми відзначатимемо у досить складних умовах. Сьогодні українці змушені ціною власного життя виборювати право жити у вільній державі.

Валерій МАРЦЕНЮК.

Хмельницька область.

Наші співвітчизники голосували за незалежність України, сподіваючись на заможне життя та щасливу долю. Але вийшло так, що «низи» живуть по мінімуму, а «верхи» — по максимуму. А в такому суспільстві, як бачимо на власному прикладі, не може бути ні миру, ні добра, ні злагоди. Найприкріше те, що прірва між багатими та бідними весь час розширюється.

Жити по закону наші керманичі не поспішають. Дивні й незбагненні речі відбуваються в стінах Верховної Ради, де доблесні «слуги народу» знайшли золоту жилу, що тягнеться до олігархів. Ганебні злочини відбуваються не в якійсь там шарашкіній конторі, а у вищому законодавчому органі держави! Корупція набула такого глобального масштабу, що корупціонери стали недоторканною кастою в Україні. Тож не дивно, що народ утратив довіру до влади.

Василь МАНДРИКА.

м. Ніжин

Чернігівської області.

Моя осяйная країна

Одна така, одна, єдина,

Я так люблю мою Вкраїну,

У ній — уся моя родина.

Коли її зоря сіяє,

Радію я, немов дитина.

А в скрутний час,

я добре знаю,

Її ніколи не покину.

Найкраща ти сама собою,

А я пишаюся тобою.

Іван ДЕРЕВ’ЯНКО.

м. Суми.