Дослівно

Леонід Швець, журналіст, громадський діяч.

Державна служба статистики України оприлюднила велике дослідження стану наших із вами домогосподарств. Там багато всяких цифр, але головне, що з них випливає, — ось новина! — що українці — бідні люди. Власне, це не висновок на основі певних об’єктивних показників, а так себе характеризують самі опитані громадяни.

Але з якого боку не глянь і у який спосіб не міряй, наші люди переважно справді живуть бідно. Було б дивно, якби було інакше в країні, яка незмінно входить до трійки найбідніших у Європі вже не за суб’єктивними відчуттями й особистим досвідом громадян, а за узагальнювальними економічними показниками на зразок ВВП на душу населення.

Кожне наступне начальство в тій чи іншій формі проголошує кінець епохи бідності, і таки не бреше, просто йдеться про певне коло людей, а воно незмінно вузьке. Дедалі більше здається, що ця вперта масова бідність українців буквально захищається державою як національне надбання. Не дай Бог, життя налагодиться — втратимо себе і країну.

Існує безліч досліджень, які доводять, що бідним громадянам за турботами про їжу й елементарне виживання не до високих громадянських запитів. І в цьому сенсі залишати людей за порогом добробуту — цілком вигідна стратегія для тих, хто перебуває при владі: менше запитань. Ця стратегія довела свою успішність. Міф про якусь особливу волелюбність українців лестить нам і трохи підсолоджує ту гірку обставину, що життя наше за сучасними стандартами убоге. І змінити його нам досі бракує сили.