Треба бути господарями

Володимир БРЕНДУЛЯК.

Могилів-Подільський район

Вінницької області.

ЩЕ донедавна у нашому краї селяни у вихідні дні цілими сім’ями набиралися сил за шашликами. А нині навіть у престижних кафе-барах чернівецького Придністров’я страву з баранця годі знайти. Причина — занепад вівчарства.

Якщо 20 років тому в краї налічувалося 3,5 тисячі голів овець, то тепер їх катма у Моївці, Соколі, Березівці, Шендерівці, Бабчинцях. Під ніж пустили отари овець керівники господарств. Хто з примусу, хто задля власної вигоди. І ніхто їх не запитав: «Що ви робите, хлопці?» І ніхто нагорі не притягнув до відповідальності.

Єдине господарство, яке нині серйозно займається вівчарством, — приватне борівське підприємство, де директором Сергій Романович Годз. Він не знищив овець, а навпаки, нарощує поголів’я і задля збільшення отари в господарстві, й на продаж. І це розумно. Підприємства і селяни не тільки з нашої області, а й з інших охоче купують! Адже навколо овець нема.

У Могилів-Подільському районі теж довели галузь до збиткової. А були ж роки, коли рентабельність сягала 25-30%. Вівчарство вважалось важливою галуззю, бо давало народному господарству рентабельну продукцію: вовну, молоко, м’ясо, жир. Особливо успішно розвивалась ця царина у Вилах-Ярузьких. Тамтешні селяни любили говорити, що на їхніх узвишшях сама природа створила умови для вівчарства: соковита трава, холодок у перелісках, а поруч — вода. Сьогодні ж боляче чути: «Кому тепер потрібне те вівчарство?» А хіба зайве було б налагодити в селах краю виробництво не лише м’яса, а й бринзи, яка має великий попит на ринку, чи заготівлю жиру, котрому також нема ціни?

Все можна і все треба. Але для цього потрібно бути господарями — турботливими і розумними, що і в скруту бачать майбутнє галузі. Однак такого поки що не спостерігається в багатому на пасовища Придністров’ї.